Перейти до вмісту

Bofors

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Bofors
Типбізнес Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьоборонне виробництво Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано1873 Редагувати інформацію у Вікіданих
Закриття (ліквідація)1991 Редагувати інформацію у Вікіданих
Штаб-квартираКарлскуга Редагувати інформацію у Вікіданих
Очільник(и)Egon Linderothd Редагувати інформацію у Вікіданих, Martin Ardbod Редагувати інформацію у Вікіданих і Per Ove Morbergd Редагувати інформацію у Вікіданих
Продукціязброя Редагувати інформацію у Вікіданих
Холдингова компаніяBAE Systems ABd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
CMNS: Bofors у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Бофо́рс, Буфорс (швед. Bofors) — шведський металургійний та збройовий концерн у XIX та XX сторіччях.

Виробляв зброю, головним чином зенітні й протитанкові гармати, літаки, танки, снаряди, порох, верстати та різні хімікалії. Мав свої рудники, лісові й земельні угіддя.

Історія

[ред. | ред. код]

Розташована в районі Бофорс міста Карлскуга, Швеція, компанія Бофорс бере свій початок від водяній кузні «Boofors», яка був заснована як державне підприємство королівської сім'ї у 1646 році, коли П. Л. Хосману було дозволено звести на цьому місці кузню[1]. Сігрід Екехельм, також відома як Boås-Beata,[2], яка жила з 1640-х до 1700 року, певний час володіла нею[3].

У 1762 році завод Бофорс придбав Йоган Еберхард Гейєр (1733-1796). Потім її придбав брат останнього, Емануель аф Гейєрстам[4].

Сучасна корпоративна структура була створена в 1873 році із заснуванням Aktiebolaget (AB) Bofors-Gullspång. Провідний шведський виробник сталі на початку 1870-х років, коли сталь почали використовувати для виробництва зброї у Швеції, Bofors спочатку продавав литу та ковану сталь, вироблену за технологією Сіменса-Мартіна, збройовим заводам у Фінспонгу, але незабаром почав розширювати свою діяльність у сфері виробництва зброї. Перша гарматна майстерня компанії була відкрита в 1884 році. Найвідомішим власником Bofors був Альфред Нобель, який володів компанією з 1894 року до своєї смерті в грудні 1896 року[5][6]. Нобель відіграв ключову роль у перетворенні колишнього виробника чавуну і сталі на сучасного виробника гармат і хімічних продуктів[7][8]. Виробник пороху AB Bofors Nobelkrut, пізніше виробник вибухових речовин і загальної органічної хімії, був створений у 1898 році як дочірнє підприємство.

Штаб-квартира Bofors завершена в 1930 році

До 1911 року AB Bofors-Gullspång випередила в конкуренції, викупила і закрила свого шведського конкурента у Фінспонгу у виробництві гармат. Назва компанії була скорочена до AB Bofors у 1919 р[9].

Коли Версальський договір суворо обмежив Німеччину від розробки нової артилерії та заборонив її експорт, німецькі військові компанії почали виводити свої дослідження та розробки за кордон, а Крупп, якому було заборонено розробляти гармати калібром менше 17 см, вже в 1919 році почав співпрацювати з Бофорсом, щоб таємно займатися розробкою та виробництвом зброї.

У вересні 1919 року Bofors також отримала довоєнні нідерландські та данські контракти Круппа. Згідно з угодою 1921 року, компанія погодилася не експортувати будь-яку продукцію Круппа до країн-переможниць Першої світової війни: Великої Британії, США, Франції, Італії та Японії. Шведський уряд повністю підтримував всю цю діяльність[10]. Крім того, з 1920 року Крупп володів 31,8% акцій Bofors через свою шведську дочірню компанію AB Boforsintressenter, незважаючи на закон 1916 року, який забороняв іноземцям мати понад 20% акцій шведського бізнесу. В результаті такої співпраці компанія Bofors процвітала, і на початку 1930-х років у ній працювало близько 2800 осіб (не враховуючи дочірніх компаній-постачальників)[11].

Після приходу до влади Адольфа Гітлера, переозброєння Німеччини стало публічним і збільшилося в масштабах, тому більше не було потреби у використанні підставних компаній за кордоном, отже німецькі збройові фірми повернули свої дослідження і розробки на батьківщину. Шведський парламент також заборонив іноземну власність на військову промисловість у 1935 році, тому Круппу довелося ліквідувати Boforsintressenter і продати свої акції Bofors шведському підприємцю Акселю Веннер-Грену, який давно мав добрі зв'язки з Круппом.

Місто Карлскуга виросла навколо заводу Bofors, на якому до 1970 року працювало майже 10 000 осіб[12]. Збройова промисловість створила численні робочі місця у 1900-х роках, сприяючи демографічному буму міста.

Сучасна власність

[ред. | ред. код]

У 1999 році компанія Saab AB придбала Celsius Group, тодішню материнську компанію Bofors[13]. У вересні 2000 року United Defense Industries (UDI) США придбала Bofors Weapons Systems (підрозділ важкого озброєння), в той час як Saab зберіг за собою виробництво ракет.

Британська компанія BAE Systems придбала UDI та її дочірню компанію Bofors у 2005 році, і «BAE Systems Bofors» тепер є бізнес-одиницею шведського підрозділу BAE Systems AB, тоді як шведський підрозділ Saab Bofors Dynamics є частиною Saab AB[14].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Jernkontoret (1920). Aktiebolaget Bofors. Iron and Steel in Sweden (англ.). Jernkontoret. с. 17—36.
  • Steckzén, Birger (1946). Bofors historia 1646–1946 (швед.). Stockholm.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Jernkontoret, 1920, с. 18.
  2. ↑ Bande, Alf (1996). Bofors och boforsare (швед.). Probus. с. 13. ISBN 978-91-87184-36-9.
  3. ↑ Nilssen, Stefan. Sigrid Ekehielm. Svenskt kvinnobiografiskt lexikon. Переклад: Myers, Margaret.
  4. ↑ Steckzén, 1946, с. 28.
  5. ↑ Bergengren, Erik (1962). Alfred Nobel: The Man and His Work. Edinburgh: Thomas Nelson & Sons Ltd.
  6. ↑ Jernkontoret, 1920, с. 19.
  7. ↑ Schück, H (1950). Nobel - The Man and His Prizes. Stockholm: Solhmans Förlag. ISBN 0444001174.
  8. ↑ Latter life. Alfred Nobel : Biography. Nobel Prize : Official website. Процитовано 4 березня 2014.
  9. ↑ Subramaniam, Chitra (1993). Bofors: the story behind the news. India: Viking. ISBN 0670845256.
  10. ↑ Engels, W.; Pohl, H. (6 December 2012). German Yearbook on Business History 1982. Springer. ISBN 9783642687921.
  11. ↑ Lorenz-Meyer, Martin (2007). Safehaven: The Allied Pursuit of Nazi Assets Abroad (англ.). University of Missouri Press. ISBN 978-0-8262-6586-9.
  12. ↑ Fransson, Stig A (2001). BOFORS - förändringsvindar i gammal tid och nutid (PDF) (швед.). Процитовано 29 листопада 2022. Bofors är nu som störst och har nästan 10 000 anställda i Karlskoga.
  13. ↑ Press release. Celsius group. 12 вересня 2000. Процитовано 4 March 2014.
  14. ↑ Matlary, Janne Haaland; Østerud, Øyvind (березень 2013). Denationalisation of Defence: Convergence and Diversity. Ashgate Publishing, Ltd. с. 152. ISBN 9780754671190.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Bofors
Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Bofors&oldid=44276650
pFad - Phonifier reborn

Pfad - The Proxy pFad of © 2024 Garber Painting. All rights reserved.

Note: This service is not intended for secure transactions such as banking, social media, email, or purchasing. Use at your own risk. We assume no liability whatsoever for broken pages.


Alternative Proxies:

Alternative Proxy

pFad Proxy

pFad v3 Proxy

pFad v4 Proxy