Книга дала можливість усвідомити, що я тяжію до консервативних ідей

“Консерватизм у своїй оригінальній формі був відповіддю на класичний лібералізм, чимось на кшталт «так, але...» у відповідь на «так» народного суверенітету. Це був захист спадку від радикальних інновацій, наполягання на тому, що звільнення людини неможливо досягнути, не зберігши звичаїв та інститутів, які опинилися під загрозою через цілеспрямований наголос на свободі й рівності.”

“Але ліберали й консерватори досить відрізняються за темпераментом. Ліберали зазвичай бунтують, консерватори зазвичай підкорюються. Консерватори вважають, що якщо знищити культуру покори, тоді проголошуватимуться права, але забуватимуть про обовʼязки, і наслідком цього стане тоталітарний терор, як той, що слідував за Французькою революцією.”

“…лібералів і консерваторів обʼєднувало їхнє визнання особистої свободи як основної політичної цінності, але вони відрізнялися у своїх поглядах на традиційні інститути. Ліберали розглядали політичний порядок як такий, що випливає з особистої свободи; консерватори ж тлумачили особисту свободу як таку, що походить з політичного порядку. На думку консерваторів, легітимним політичний порядок робить не вільний вибір, який його створює, а вільний вибір, створений політичним порядком. Питання про те, що було першим - свобода
чи порядок, — розділятиме лібералів і консерваторів упродовж подальших двохсот років. Але в належний час зʼявляться нові загрози, що знову їх обʼєднають, не остання з яких — розвиток модерної держави.”

“Станом на кінець ХІХ століття консерватизм став визначати себе інакше: як відповідь на грандіозні схеми «справедливого» суспільства, які мав просувати новий різновид адміністративної держави. У цій боротьбі консерватизм загалом став справжнім захисником свободи, у кращому випадку від нової системи бюрократичного уряду, а в гіршому - від Радянського Союзу, тиранії, ще більш убивчої, ніж якобінці в революційній Франції.”

“Сучасний консерватизм розпочався як захист традиції проти закликів до народного суверенітету; він став зверненням на захист релігії та високої культури проти матеріалістичної доктрини прогресу, перш ніж обʼєднав зусилля з класичними лібералами проти соціалізму. У своїх найнещодавніших спробах самовизначення він очолив західну цивілізацію в боротьбі з її ворогами, особливо з двома: політкоректністю (зокрема з її обмеженням свободи висловлювання та наголосом на тому, що в усьому є провина Заходу) та релігійним екстремізмом, особливо войовничим ісламізмом, що його просувають ваххабітські та салафітські секти. У всіх цих трансформаціях щось лишилося незмінним, а саме переконання в тому, що добрі речі легше знищувати, ніж створювати, а також налаштованість триматися за ці добрі речі перед лицем змін, які несе політична інженерія.”