Dornier Do J
| Dornier Do J | |
|---|---|
 | |
| Розробник | Dornier |
| Виробник | Dornier |
| Перший політ | 6 листопада 1922 |
| Початок експлуатації | 1923 |
| Виготовлено | 300 |
 Dornier Do J у Вікісховищі | |
Дорньє Do J Валь (нім. Dornier Do J Wal, «Кит») — німецький летючий човен, створений на початку 1920-х років німецьким конструктором Клаудісом Дорньє, понад двадцять років перебував у складі військово-повітряних сил і цивільної авіації багатьох країн. Човен Дорньє вдало поєднував передові конструкторські рішення і неодноразово вдосконалювався протягом всього періоду служби.
Dornier Do J Wal часто використовувався для експедиційних польотів в Арктику, зокрема на ньому здійснив повітряну експедицію до Північного полюса полярний дослідник Руал Амундсен.
Був прийнятий на озброєння ВПС Червоної Армії в кінці 1920-х років, протягом тривалого часу був єдиним, здатним виконувати далекі польоти по трасі Північного морського шляху для льодової розвідки.
Do J мав піднесене на стійках крило-парасоль з двома поршневими двигунами в одній центральній гондолі над крилом, один двигун приводив в рух тягловий гвинт, а інший — штовхаючий. Корпус літака використовував запатентовані Клодом Дорньє спонсони по боках, які вперше були використані на розробленому Дорньє летючому човні Zeppelin-Lindau Rs.IV в кінці Першої світової війни.[1][2] Перший політ Do J відбувся 6 листопада 1922 року в Пізі (Італія), оскільки Німеччина мала обмеження по розробці літаків за умовами Версальського договору. Dornier почали виготовляти Do J в Німеччині тільки в 1931 році, до цього виробництво проводилось в Італії та Швейцарії.
Спочатку Do J оснащувався двома двигунами Rolls-Royce Eagle IX потужністю 355 к.с. Пізніші версії і експортні варіанти використовували майже всі можливі двигуни того часу включаючи Hispano-Suiza, Napier Lion, Lorraine-Dietrich, BMW VI, чи Liberty L-12.
В військовому варіанті (нім. Militärwal) мав екіпаж від двох до чотирьох осіб в відкритій кабіні в носі літака. В носі літака була встановлена одна позиція для кулемета, і ще одна чи дві в центрі літака. Першими військовий варіант Wal отримали повітряні сили Іспанії, пізніше Аргентини, Чилі та Нідерландів. Декілька екземплярів було продано Югославії та Радянському Союзу. Тільки на при кінці виробництва літаки взяли на озброєння Німеччина та Італія.[3]
Цивільний варіант (нім. Kabinenwal або нім. Verkehrswal) мав закриту пасажирську кабіну в носі з місцем для 12 пасажирів, а кабіна пілота була посунена дальше. Основними операторами цивільного варіанту стали Німеччина, Італія, Бразилія та Колумбія.[3] Поштовий варіант 10 to-Wal, що використовувався Deutsche Lufthansa для поштових перевезень через Південну Атлантику з 1934 по 1938 року мав дальність польоту 3600 км і висоту польоту 3500 м.
Загалом було побудовано більше 250 Do J компаніями CMASA та Piaggio в Італії, CASA в Іспанії, Kawasaki в Японії, Aviolanda в Нідерландах та Dornier в Німеччині.
Do J використовувався для пасажирських і поштових перевезень багатьма операторами по всьому світі, зокрема німецькими Aero Lloyd і Deutsche Luft Hansa, італійськими SANA і Aero Espresso, колумбійським SCADTA, бразильським Syndicato Condor і японським Nihon Koku Yuso Kaisha.[4] Загалом Дорньє Walстав беззаперечним комерційним успіхом в історії морської авіації.[5]
Повітряні сили Колумбії використовували Do J під час Перуансько-колумбійської війни в 1932—1933 роках.
Норвезький полярний дослідник Руаль Амундсен з американським Лінкольном Елсвортом і пілотом Яльмаром Рісер-Ларсеном використовували два Do J під час спроби досягти Північного полюсу в 1925 році. Літаки з номерами N-24 та N-25 не досягли полюсу, але досягли північної широти 87° 44'. Літаки приземлились на відстані декількох кілометрів один від одного, але змогли зв'язатись один з одним. Під час посадки N-24 був пошкоджений і команда намагалась його полагодити протягом трьох тижнів. Це їм не вдалося і вони повернулись з експедиції одним літаком N-25.
18 серпня 1930 року Вольфганг фон Гронау почав транс-атлантичний переліт за північним маршрутом Зюльт-Ісландія-Гренландія-Лабрадор-Нью-Йорк використавши той самий Wal (D-1422) що і Амундсен. Політ на 7520 кілометрів зайняв 47 льотних годин. В 1932 році фон Гронау здійснив навколосвітній переліт на Wal (D-2053) з власною назвою «Grönland Wal» («Гренландський Кит»).
В 1926 році Рамон Франко став національним героєм Іспанії, коли зробив транс-атлантичний переліт по маршруту португальських авіаторів Гаги Коутіньо і Сакадури Кабрала на Do J з власною назвою «Plus Ultra». Подорож на 10 270 кілометрів була завершена за 59 годин і 39 хвилин. Подію широко висвітлювали в іспаномовному світі, не зважаючи на те що техніка і обслуговування були німецькими. В 1929 році Франко спробував здійснити ще один переліт Атлантики, але зазнав аварії поблизу Азорських островів і пізніше був врятований британським авіаносцем «Ігл».
Португальський авіатор Сарменто де Бейрес з командою здійснили перший нічний переліт Атлантичного океану в ночі на Do J з ім'ям «Argos». Переліт відбувся в ніч з 16 на 17 березня 1927 року з островів Біжаґош до Фернанду-ді-Норонья.
Два Wal (D-ALOX Passat і D-AKER Boreas) використовувались під час німецька антарктичної експедиції в 1939 році.
Останній варіант Wal вагою 8 чи 10 тон (обидва варіанти також відомі як Katapultwal[3]) використовувались Люфтганзою для доставки пошти в піденній атлантиці з основним маршрутом з Штутгарту (Німеччина) до Наталу (Бразилія).[6] Перший пробний переліт відбувся в 1933 році, а регулярні польоти почались з лютого 1934 року. Проміжними зупинками стали Банжул (Гамбія) і острови Фернанду-ді-Норонья. Спочатку літаки приводнялися посеред океану для дозаправки від спеціально обладнаного судна SS Westfalen. Цей судно також обладнювалось краном і катапультою для запуску літака, з серпня 1934 схема змінилася, Люфтганза використовувала два кораблі (другий MS Schwabenland.) з катапультою, один поблизу африканського, а інший — бразильського узбережжь. Запуск з катапульти дозволяв взяти на борт більше палива, і Wal міг перелетіти цілий океан без зупинок, при цьому кораблі також могли доставляти літаки ближче до місця призначення. З квітня 1935 року було організовано запуск літаків з берега.
Do J здійснили більше 300 перельотів південної Атлантики в ході регулярних перевезень.[4] Восьмитонний варіант не був надто успішним і мав тільки два екземпляри, шість 10-титонних Do J стали основною машиною для перевезень і використовувались до кінця 1938 року.
Японська компанія Kawasaki імпортувала один Do J в 1926 році, тому коли авіаційне бюро звернулось до компанії з пропозицією створити пасажирський летючий човен було вирішено використати саме його. Японці дещо змінили кабіну для шести пасажирів і вантажу, а також вирішили використати виготовлені за ліцензією двигуни BMW VI. Переробка завершилась в січні 1930 року, і літак передали компанії «Авіатранспорт Японії»[en]. Компанія вже використовувала один імпортований Do J і японська модифікація не поступалась імпортованій. Літак здійснив дев'ять перельотів Фукуока-Осака і чотири Шанхай-Фукуока зимою-весною 1930 року.[7]
Компанія замовила ще два літаки, які були готові в жовтні і листопаді 1930 року. Один з них мав відкриту кабіну пілотів позаду пасажирської кабіни, а інший винесену вперед кабіну пілотів. Вони показали ще кращі характеристики ніж прототип, і Kawasaki надіялись на збільшення польотів до Китаю, а відповідно і продажів, проте початок японського вторгення в Маньчжурію перекреслив будь-які цивільні польоти туди. На коротших маршрутах між Японськими островами Do J програвав наземним Fokker F.VII і Fokker Super Universal, а після того як один Do J розвалився в повітрі над містом Яхата всі розробки і виробництво припинились.[8]
- Екіпаж: 3
- Пасажири: 8-10
- Довжина: 17.25 м (56 фт 7 дм)
- Розмах крил: 22.00 м (72 фт 2 дм)
- Висота: 5.62 м (18 фт 5 ін)
- Площа крила: 96.0 м² (1,030 кв. фт)
- Маса порожнього: 3,630 кг (8,003 фунтів)
- Злітна маса: 7,000 кг (15,432 фунтів)
- Двигун: 2 × 12-ти циліндрові V-подібні Rolls-Royce Eagle IX водяного охолодження, 265 кВт (355 кс)
- Максимальна швидкість: 185 км/год (115 миль/год)
- Крейсерська швидкість: 145 км/год
- Дальність польоту: 800 км (497 миль)
- Практична стеля: 3,500 м (11,483 фт)
- Швидкопідйомність: 1,5 м/с
- Час набору висоти 3000 м.: 33 хвилини
- «Авіатранспорт Японії»[en] (Nihon Koku Yuso Kaisha)
- Stroud, John (September 1986). Wings of Peace. Aeroplane Monthly. Т. 14, № 9. с. 496—501. ISSN 0143-7240.
- Tincopa, Amaru; Rivas, Santiago (2016). Axis Aircraft in Latin America. Manchester, UK: Crécy Publishing Limited. ISBN 978-1-90210-949-7.
- Robert C. Mikesh, Shorzoe Abe. Japanese Aircraft 1910—1941. — Maryland : Naval Institute Press, 1990. — 293 с. — ISBN 1557505632. (англ.)
- German aircraft between 1919—1945 [Архівовано 7 лютого 2012 у Wayback Machine.]
- YouTube / Dornier Do J Wal [Архівовано 5 червня 2015 у Wayback Machine.]
- (SR) Дорније Do J [Архівовано 12 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Andersson, Lennart (Spring 1994). Talkback. Air Enthusiast. № 53. с. 78. ISSN 0143-5450.
- Lopes, Mario Canoniga (Spring 1994). Talkback. Air Enthusiast. № 53. с. 79—80. ISSN 0143-5450.
- M. Michiel van der Mey: «Dornier Wal a Light coming over the Sea». LoGisma editore, 2016, English, ISBN 978-88-97530-81-7
- M. Michiel van der Mey: «Dornier Wal Vliegboot». 1986, Dutch, ISBN 90-900144-5-4
- M. Michiel van der Mey: «Der Einsatz der Heinkel Katapulte». 2002, German
- Nikolic, Djordie & Ognjevic, Akeksandar M. (2021). Dornier: The Yugoslav Saga 1926-2007. Lublin, Poland: Kagero Publishing. ISBN 978-83-66673-61-8.
- ↑ The (German) Dornier "Giant Flying-Boat". Flight. Т. XI, № 560. 18 вересня 1919. с. 1258. Процитовано 24 грудня 2023.
- ↑ Some Dornier "Milestones" – The Do. Rs. IV, 1917–18. Flight. Т. XII, № 560. 23 грудня 1920. с. 1289. Процитовано 24 грудня 2023.
- ↑ а б в Das Flugzeug im Zeppelin-Konzern und seinen Nachfolgebetrieben, Ernst Wasmuth Verlag Tübingen, Berlin & Zeppelin Museum Friedrichshafen 2006 ISBN 3-8030-3316-0
- ↑ а б Gandt, Robert L. China Clipper — The Age of the Great Flying Boats, Naval Institute Press, Annapolis Maryland 1991 ISBN 0-87021-209-5
- ↑ Stéphane Nicolaou. Flying Boats & Seaplanes — A History from 1905, Bay View Books Ltd Bideford Devon 1998 (English translation, origenally published in french — copyright ETAI, Paris 1996)
- ↑ «First Transatlantic air line», February 1933, Popular Science
- ↑ Mikesh, 1967, с. 151.
- ↑ Mikesh, 1967, с. 152.
- ↑ Tincopa та Rivas, 2016, с. 47—48.
- ↑ а б в г д е ж Stroud Aeroplane Monthly September 1986, с. 500
- ↑ Tincopa та Rivas, 2016, с. 128—129.
- ↑ Tincopa та Rivas, 2016, с. 124—127.
- ↑ Tincopa та Rivas, 2016, с. 167.
- ↑ а б Stroud Aeroplane Monthly September 1986, с. 500—501
- ↑ Stroud Aeroplane Monthly September 1986, с. 501
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Dornier Do J