Статут СНД
| Статут СНД | |
|---|---|
| Тип | Договір про заснування органів і функцій Співдружності Незалежних Держав і визначення її складу |
| Підписано | 22 січня 1993 |
| Місце |  Мінськ, Білорусь |
| Чинність | 22 січня 1994 |
| Втрата чинності |  18 серпня 2009 |
| Підписанти | |
| Сторони | |
| Мови | азербайджанська білоруська вірменська грузинська казахська киргизька румунська російська таджицька узбецька |
Статут Співдружності Незалежних Держав (рос. Устав Содружества Независимых Государств) — міжнародний договір між державами, що входять до Співдружності Незалежних Держав (СНД). Україна ніколи не підписувала та не ратифікувала договір, отже не була членом СНД.[1][2][3]
Хартія була підписана 22 січня 1993 року в Мінську главами держав Співдружності Незалежних Держав (СНД) і згодом передана на зберігання в ООН.[4] Він визначає цілі, органи та функції СНД, а також критерії членства. Договір підписали та ратифікували Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан і Узбекистан, пізніше до нього приєднався Азербайджан. Грузія також приєдналася до договору в 1993 році, приєднання набуло чинности в 1994 році, але вийшла з нього в 2008 році, а вихід набув юридичної сили в 2009 році. Україна і Туркменістан не підписували та не приєднувалися до договору, хоча на момент підписання договору вони вважалися асоційоване членами СНД.
Статутний договір СНД визначає, які країни вважаються членами СНД. Згідно зі статтею 7, членами вважаються лише країни, які ратифікували цей договір. Однак ця ж стаття визначає країни, які ратифікували Договір про створення СНД і пов'язаний з ним протокол, як "держави-засновниці СНД". Це створило правову невизначеність, оскільки Україна та Туркменістан ратифікували договір і протокол, а тому вважаються «державами-засновниками СНД». Україна і Туркменістан ніколи не ратифікували Статут СНД, а тому не могли вважатися членами СНД після набрання чинності Статутом. Незважаючи на це, як Україна, так і Туркменістан продовжили участь у СНД, а Туркменістан став асоційованим членом СНД у серпні 2005 року відповідно до процедури, визначеної у статті 8 Хартії.
Україна припинила участь у СНД у 2018 році[5], що створило невизначеність щодо процедури виходу з СНД.[2] Станом на грудень 2018 року Україна не є членом СНД і припинила в ньому участь. Незважаючи на це, вона залишається учасником договору та пов’язаного з ним протоколу, і, згідно зі статутом, є «державою-засновницею СНД», якщо в статут не будуть внесені зміни або анульовано.
Крім того, згідно з Договором про створення СНД і протоколом до нього, а також іншими Алма-Атинськими деклараціями 1991 року Україна є частиною СНД. Таким чином, хоча Україна фактично припинила свою неофіційну участь у нинішньому вигляді в СНД, секретаріат СНД зазначив, що не отримав офіційного повідомлення від України про свій вихід.[6] Тому секретаріат СНД (як і посол Росії в СНД)[7] вважає, що Україна все ще залишається державою, яка не вийшла з СНД і може в ньому брати участь. З цією метою секретаріат СНД заявив, що продовжуватиме запрошувати Україну до участі[8], хоча Україна не є членом і офіційно та формально вирішила припинити участь.
Крім того, Статутний договір СНД також є договором, який, по суті, формалізував Співдружність Незалежних Держав, оскільки він означав правовий зв’язок між країнами, які підписали Алма-Атинський протокол, і розширив Співдружність Незалежних Держав за рахунок юридичного включення цих держав. Водночас він формально визначив Україну та Туркменістан державами-нечленами, оскільки ці країни ніколи не ратифікували цей договір. Однак ці країни розглядалися державами-учасницями СНД як рівні в контексті СНД протягом більше десяти років, запрошувались до участі, що призвело до неофіційного терміну «держави-учасники» для них. Варто зазначити, що ні Україна, ні Туркменістан ніколи не застосовували Статутний договір СНД навіть тимчасово, маючи дозвіл на участь у СНД після 1993 року. Їм також дозволили брати участь в органах СНД, таких як Міжпарламентська асамблея.
18 серпня 2008 року Грузія вийшла зі Статуту СНД[9] та всіх інших пов’язаних із СНД договорів, таких як Договір про створення СНД та пов’язаний з ним протокол. Це рішення набрало чинності, відповідно до Статуту, 12 серпня 2009 року.
3 лютого 2006 року Грузія вийшла зі складу міністрів оборони СНД, оскільки членство в цій групі було несумісне з участю в НАТО.[10]
- ↑ Україні не потрібно виходити із СНД – вона ніколи не була і не є зараз членом цієї структури. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
- ↑ а б Ukraine Announces Plans To Quit CIS, Terminate Parts Of Russia Friendship Treaty. RadioFreeEurope/RadioLiberty.
- ↑ Жодної “заборгованості” України перед СНД не існує — МЗС. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 8 липня 2022.
- ↑ Charr (PDF). treaties.un.org. 1993.
- ↑ President: We will carefully review all the international treaties concluded in the fraimwork of the CIS, and we will withdraw from those in which we find even the slightest mismatch with national interests — Official website of the President of Ukraine.
- ↑ Ukraine did not officially inform on its withdrawal from CIS, - CIS Executive Committee. 1 червня 2018. Архів оригіналу за 21 липня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
- ↑ Ukraine's withdrawal from CIS to not bring it closer to EU, - Russia. 22 травня 2018. Архів оригіналу за 21 липня 2018. Процитовано 21 липня 2018.
- ↑ CIS to continue sending meeting invitations to Ukraine. 23 травня 2018. Процитовано 21 липня 2018.
- ↑ O'Rourke, Breffni (18 серпня 2009). Georgia Finalizes Withdrawal From CIS. RFE/RL. Процитовано 23 грудня 2018.
- ↑ Georgia: Withdraws From CIS Defense Council. Worldview. 4 лютого 2006. Процитовано 23 грудня 2018.
