Юридичне визначення цього терміна вперше з'явилося в українських нормативних документах лише в липні [[2001]] року в новій редакції [[Закон України|Закону України]] [[Закон України «Про авторське право і суміжні права»|«Про авторське право і суміжні права»]]. Водночас власне явище плагіату має багатовікову історію. Засуджували літературні крадіжки ще відомі [[поет]]и та мислителі античности — [[Ювенал]], [[Горацій]], [[Вергілій]] і [[Марціал]]. Останній уперше застосував слово «плагіатор», що латиною означало «викрадач чужих рабів», до літературних грабіжників. У [[XVII]] столітті у [[Франція|Франції]] з'явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, [[Франсуа Ла Мот ле Вайє]] у своїй роботі ''«[[Академія ораторів]]»'' відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації, як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.

 

* украсти ідею або слова іншої людини й видати їх за власні;

* використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони взяті;

* [[Литвин Володимир Михайлович|Володимир Литвин]] в [[1991]] році оприлюднив в журналі «[[Політика і час]]» кілька статей, в яких без жодних посилань запозичив фрагменти публікацій інших авторів, зокрема [[Гарань Олексій Васильович|Олексія Гараня]]<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/6/2986791/ Справа про плагіат. Литвин, рік 1991. Далі буде? Українська правда. 6 лютого 2002]</ref>. Проте факт плагіату залишався невідомим, аж поки Литвин не очололив адміністрацію президента Леоніда Кучми і у [[2002]] році в газеті «[[Факты и комментарии]]» не з'явилася підписана ним стаття «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». Вже за кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом статті «{{Lang|en|Think Again: Civil Society}}» американського політолога {{Нп|є=Thomas Carothers|треба=Томас Каротерс|текст=Томаса Каротерса}}, написаної взимку 1999—2000 для журналу «[[Foreign Policy]]»<ref>{{cite news|url=https://zn.ua/ukr/politcs_archive/avtora.html|title=Автора!!! (інтерв’ю з Томасом Карозерсом)|publisher=[[Дзеркало тижня]], №4 (379), 2-8 лютого 2002|date=|accessdate=18.9.2007}}</ref><ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/01/25/2986578/ Саша Волкова, Лілія Уліткіна, Влад Михненко. Литвин&nbsp;— краде по дрібницях. Поки що лише статті. Українська правда, 25.01.2002]</ref><ref>Carothers, T. [https://gsdrc.org/document-library/think-again-civil-society/ Think again: civil society], Foreign Policy, Winter 1999—2000, Carnegie Endowment for International Peace.</ref>. Вже 1&nbsp;лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Проте звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/1/2986712/ Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002]</ref> Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/26/2987217/ Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002]</ref>. [[2006]]&nbsp;р. за авторства Володимира Михайловича вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка<ref>[http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/373182 П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті]</ref>. За даними [[2000 (газета)|газети «2000»]] [[2008]]&nbsp;р. на форумі «Європа&nbsp;— Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю «Новый кризис опаснее чумы и мировой войны» російського професора Сергія Капіци, опублікованого 12 лютого 2008&nbsp;р. у виданні «Известия». При цьому, жодного разу про росіянина український політик не згадав<ref>[http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/47f476e4ac943/ Олексій Гарань. Плагіатор&nbsp;— моральний авторитет для Академії наук, ''Інтера'', ''ДТ''? Блоги УП, 03 квітня 2008]</ref>.

* У 1999 році дисертацію [[Пасічник Михайло Степанович|Михайла Пасічника]] «Варшава, Москва і Стамбул у боротьбі за Україну (1657—1665)», подану на вчену раду Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, було визнано плагіатом через використання в ній неопублікованого рукопису [[Шпилинський Олександр Опанасович|О. Переяславського (О. Шпилинського)]] «До історії війн Руїни» під своїм іменем<ref>Потульницький В. [http://history.ukma.edu.ua/docs/journals/uho/6/potulnytskyi.pdf Монографія, написана за 19 років до народження автора] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161116231700/http://history.ukma.edu.ua/docs/journals/uho/6/potulnytskyi.pdf |date=16 листопада 2016 }} // Український гуманітарний огляд.&nbsp;— 2001.&nbsp;— 6.</ref>. На той час Пасічник вже випустив однойменну монографію-плагіат «Варшава, Москва і Стамбул у боротьбі за Україну (1657—1665)»<ref>Варшава, Москва і Стамбул у боротьбі за Україну.&nbsp;— Львів, 1998.</ref>, але дисертацію із захисту мусив зняти. 23 січня 2008 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Ужгородського національного університету відбувся успішний захист дисертації Пасічника на здобуття наукового ступеня доктора історичних «Проблеми розбудови української державності після визвольних змагань (1657—1665&nbsp;рр.)». Отже, Пасічник пішов на повторний захист з текстом тієї ж самої дисертації, хіба що з незначними редакторськими правками. Експертна рада [[Вища атестаційна комісія України|Вищої атестаційної комісії]] ухвалила скасувати рішення Ужгородської спецради і відмовити у видачі диплома доктора історичних наук, але Пасічник подав апеляцію. Апеляційна комісія у складі чотирьох осіб заперечила рішення членів Експертної ради ВАК України з історичних наук і визнала, що «дисертація М.&nbsp;С.&nbsp;Пасічника є самостійним науковим дослідженням, в якому висвітлено важливу наукову проблему»<ref>Юркова О. [http://www.bookland.com/download/k/kr/krutuka3-4-2010/fl5j4q.pdf Наука атестованих кадрів] // Критика: Часопис.&nbsp;— 2010.&nbsp;— Березень&nbsp;— квітень.&nbsp;— Рік XIV, Число 3–4 (149—150) С.23–26.</ref>.

* У 2006 році [[Кравчук Петро Авксентійович|Петро Кравчук]] заявив про те, що викладачка кафедри географії Донецького інституту соціальної освіти Бугайова Тетяна Іванівна видала під своїм іменем книгу «Тайны материков и океанов. Удивительные природные явления» (ISBN 966-338-378-X), яка є дублюванням його науково-популярної книги [[Географический калейдоскоп]] (книга побачила світ у 1988 році у видавництві «Радянська школа» тиражем 130 тисяч екземплярів). Того ж року книгу переклали ще й українською мовою і Бугайова Т. І. видала другий плагіат під назвою «Рекорди географії. Таємниці планети Земля»<ref>{{Cite news|url=http://viche.lutsk.ua/index/2873|title=Донеччанка вкрала у волинянина… наукову працю?|last=Мороз|first=Олена|date=1 жовтня 2009|language=|work=[[Віче-інформ|Газета Віче-інформ]]|accessdate=5 липня 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20100315064214/http://viche.lutsk.ua/index/2873|archivedate=15 березня 2010|pages=1, 9}}</ref><ref>''Т.Урядова''. Значить книга цікава… // Газ. «Нове життя», 24 лютого 2007&nbsp;р., с. 11</ref>.

* У монографії В.&nbsp;В.&nbsp;Вірченко і А.&nbsp;П.&nbsp;Коцура «Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861—1920&nbsp;рр.)» (2007)<ref>Вірченко В. В., Коцур А.&nbsp;П.&nbsp;Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861—1920&nbsp;рр.).&nbsp;— К., 2007.&nbsp;— 196 с.</ref> трапляються численні текстові збіги з дисертацією К.&nbsp;А.&nbsp;Кобченко «Київські вищі жіночі курси в контексті боротьби за освіту жінок в Україні (1878—1920&nbsp;рр.)» (2004)<ref>Кобченко К.&nbsp;А.&nbsp;Київські вищі жіночі курси в контексті боротьби за освіту жінок в Україні (1878—1920&nbsp;рр.): Дис… канд. іст. наук: 09.00.12 / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— 203 арк.</ref>. Зокрема, збігається майже весь матеріал, присвячений історії Київських вищих жіночих курсів. В одних місцях текст К.&nbsp;А.&nbsp;Кобченко прямо переписано<ref>Напр., на с. 106—107, 120—121, 124—135.</ref>, в інших&nbsp;— переказано без посилань на першоджерело<ref>Див. Кобченко К.&nbsp;А.&nbsp;Жіночий університет Святої Ольги: історія Київських вищих жіночих курсів.&nbsp;— К., 2007.&nbsp;— С. 17, 23–24.</ref>.

* У травні [[2012]] року [[професор]] [[Єльський університет|Єльського університету]] [[Тімоті Снайдер]] звинуватив у плагіаті [[Народний депутат України|народного депутата України]] [[Колесніченко Вадим Васильович|Вадима Колесніченка]] і ГО «Міжнародний антифашистський фронт»: за його словами в книзі «ОУН і УПА: дослідження „історичних міфів“» Колесніченко без дозволу Снайдера опублікував його запис в [[Блог|блозі]] самостійно кваліфікувавши його як [[Наукова стаття|наукову статтю]]. Вадим Колесніченко відкинув усі звинувачення в плагіаті, вважаючи їх «недостойними обговорення»<ref>[http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2012/05/26/71462 Професор Єльського університету звинуватив Колесніченка в плагіаті.]&nbsp;— Ukranews, 26 травня 2012 року.</ref><ref>[http://litakcent.com/2012/05/28/snajder-kolesnichenko-plahiat/ Снайдер, Колесніченко, плагіат.]&nbsp;— ЛітАкцент, 28 травня 2012 року.</ref><ref>[http://www.segodnya.ua/news/14383380.html Американский профессор обвинил Колесниченко в плагиате. От украинского нардепа требуют извинений и уничтожения всех бумажных копий его книги.]&nbsp;— [[Сегодня.ua]], 26 травня 2012 року.{{ref-ru}}</ref>.

* У січні [[2015]] року плагіат був виявлений у докторській дисертації лікаря-гінеколога Вікторії Володимирівни Євдокимової, яку вона захистила в Одеському національному медичному університеті в 2013 році<ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/u_doktorskij_disertaciji_v_v_evdokimovoji_vijavlenij_plagiat/2015-01-12-7/ «Самий молодий доктор медичних наук в Україні» зробила докторську на чужому матеріалі]</ref><ref>[http://false-science.ucoz.ua/publ/evdokimova_v_v/1-1-0-1/ У докторській дисертації В.&nbsp;В.&nbsp;Євдокимової виявлений плагіат]</ref>. Науковим керівником В. Євдокимової був [[академік]] [[Національна академія медичних наук України|Академії медичних наук України]], доктор медичних наук, професор [[Запорожан Валерій Миколайович|Валерій Миколайович Запорожан]], в роботах якого теж був виявлений плагіат<ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/akademik_shho_buv_naukovim_kerivnikom_falshivoji_doktorskoji_disertaciji_tezh_vikritij_u_plagiati/2015-10-14-17/ Академік, що був науковим керівником фальшивої докторської дисертації, теж викритий у плагіаті]</ref><ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/nova_stattja_akademika_zaporozhana_i_doktora_nauk_evdokimovoji_i_znovu_plagiat/2015-11-16-18/ Нова стаття академіка Запорожана і «доктора наук» Євдокимової&nbsp;— і знову плагіат]</ref>.

* Сервіс пошуку плігіату українського походження [[Unplag]], Східноукраїнський фонд соціальних досліджень,&nbsp;[[Харківський національний університет ім. Каразіна]] та SCS Journal провели ряд соціологічних досліджень та виявили що 90&nbsp;% студентів користувались чужою інтелектуальною власністю. При цьому лише 53&nbsp;% студентів говорять, що їм розповідають про плагіат у навчальних закладах, в той час як 76&nbsp;% викладачів стверджують, що вони попереджували студентів про це правопорушення<ref>{{Cite web|url=http://news.platfor.ma/plagiatius/|title=Украинских студентов проверили на плагиат. И расстроились|accessdate=2016-07-25|archive-date=2016-07-16|archive-url=https://web.archive.org/web/20160716025840/http://news.platfor.ma/plagiatius/}}</ref>.

* У 2015&nbsp;р. було обрано склад [[НАЗЯВО|Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО)]]. На посаду Голови НАЗЯВО було запропоновано професора Олександра Волосовця, якого пізніше неодноразово викрили в плагіаті<ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/chi_vvazhae_lilija_grinevich_shho_plagiator_najkrashhe_prokontroljue_jakist_vishhoji_osviti/2016-04-26-22 Чи вважає Лілія Гриневич, що плагіатор найкраще проконтролює якість вищої освіти?]</ref><ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/dvi_ekspertizi_statti_profesora_volosovcja_1_plagiatu_nemae_2_sucilnij_plagiat/2016-05-07-23 Дві експертизи статті професора Волосовця: №&nbsp;1&nbsp;— плагіату немає, №&nbsp;2&nbsp;— суцільний плагіат]</ref><ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/jak_profesor_volosovec_postaviv_na_potik_falshivi_statti_chergovij_shedevr/2016-06-26-25 Як професор Волосовець поставив на потік фальшиві статті: черговий «шедевр»]</ref>.

* У 2016&nbsp;р. до складу [[НАЗЯВО]] було обрано [[Гурак Руслан Васильович|Руслана Гурака]], у науковій статті якого був виявлений плагіат<ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/znajomtesja_novij_chlen_nazjavo_kandidat_juridichnikh_nauk_ruslan_gurak_tezh_plagiator/2016-09-10-29 Знайомтеся: новий член НАЗЯВО кандидат юридичних наук Руслан Гурак&nbsp;— теж плагіатор!]</ref>. Також з'ясувалося, що його кандидатська дисертація має текстові збіги з російською дисертацією<ref>[http://false-science.ucoz.ua/news/disertacija_chlena_nazjavo_jurista_ruslana_guraka_jak_dzerkalo_rosijskoji_disertaciji/2016-09-22-32 Дисертація члена НАЗЯВО юриста Руслана Гурака як дзеркало російської дисертації]</ref>; судова експертиза підтвердила наявність плагіату в дисертації Р. Гурака<ref>[http://false-science.ucoz.ua/Gurak/Plagiat_Gurak_expertiza-short.pdf Висновок №&nbsp;22/09 експертного дослідження об'єктів інтелектуальної власності], складений 25 вересня 2016&nbsp;р. судовим експертом Соповою Катериною Андріївною.</ref>.

* У квітні 2017&nbsp;р. плагіат виявлено в кандидатській дисертації [[Яценюк Арсеній Петрович|Арсенія Яценюка]] («Організація системи банківського нагляду і регулювання в Україні»<ref>Яценюк А.&nbsp;П.&nbsp;Укр. акад. банк. справи. Організація системи банківського нагляду і регулювання в Україні. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.04.01.&nbsp;— Суми, 2004.&nbsp;— 20 с. // [[НБУВ]], шифр [http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=S&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21FMT=fullwebr&S21ALL=%28%3C.%3EI%3DРА330768$%3C.%3E%29&FT_REQUEST=&FT_PREFIX=&Z21ID=&S21STN=1&S21REF=10&S21CNR=20 РА330768]</ref>). За твердженням Тетяни Пархоменко, 70 сторінок дисертації містять тексти без посилань на їхніх справжніх авторів. З них 39 сторінок скопійовано майже повністю, а 7 сторінок є перекладом з англомовних джерел<ref>{{Cite news|url=http://life.pravda.com.ua/society/2017/04/10/223615/|title=Науковиця знайшла 70 сторінок плагіату у кандидатській дисертації Яценюка|work=Українська правда _Життя|accessdate=2017-04-10}}</ref>.

* У червні-серпні 2020 року великі обсяги плагіату було виявлено в опублікованих наукових роботах та докторській дисертації (25,4% в основному тексті дисертації) претендента на посаду міністра освіти і науки [[Шкарлет Сергій Миколайович|Сергія Шкарлета]].<ref>[https://web.archive.org/web/20210108202343/http://false-science.ucoz.ua/news/novij_kandidat_na_posadu_ministra_osviti_vid_ze_komandi_vidznachivsja_tekstovimi_zapozichennjami/2020-06-03-85 Новий кандидат на посаду міністра освіти від Зе-команди відзначився «текстовими запозиченнями»]</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20210108201619/http://false-science.ucoz.ua/news/serial_shkarlet_p_jata_serija_ekonomika_informacijnogo_tipu/2020-06-14-89 Серіал «Шкарлет». П'ята серія: «Економіка інформаційного типу»]</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20210108200350/http://false-science.ucoz.ua/news/plagiatnij_parovozik/2020-07-19-98 Плагіатний паровозик]</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20210108195551/http://false-science.ucoz.ua/news/rosijski_vukha_v_doktorskij_disertaciji_sergija_shkarleta/2020-08-19-100 Російські вуха в докторській дисертації Сергія Шкарлета]</ref> Шкарлет подав позов до [[Окружний адміністративний суд міста Києва|ОАСК]] щодо дій [[Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти|НАЗЯВО]]<ref>[http://oask.gov.ua/node/4628 Сергій Шкарлет позивається до Агентства із забезпечення якості освіти: ОАСК відкрив провадження] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20221129100712/http://oask.gov.ua/node/4628 |date=2022-11-29 }} 13.10.2020 року</ref> і заявив про виграш даної справи, проте станом на 5 квітня 2021 року офіційного опублікування рішення суду не було.<ref>[https://life.pravda.com.ua/society/2021/04/5/244457/ Суд постановив, що НАЗЯВО шукало плагіат у роботах Шкарлета незаконно] 5 квітня 2021</ref> Незважаючи на протести<ref>[https://novynarnia.com/2020/06/30/shkarlet-chort/ “Шкарлет – чорт”: під ОП та урядом протестують проти нового в.о. міністра освіти] 30/06/2020</ref> науковців<ref>[https://suspilne.media/38282-rektor-cernigivskoi-politehniki-moze-ocoliti-ministerstvo-osviti/ Ректор «Чернігівської політехніки» може очолити Міністерство освіти] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200629133218/https://suspilne.media/38282-rektor-cernigivskoi-politehniki-moze-ocoliti-ministerstvo-osviti/|date=29 червня 2020}} // [[Національна суспільна телерадіокомпанія України]]</ref><ref>{{Cite web|url=https://dt.ua/EDUCATION/posada-z-chuzhogo-plecha-350164_.html|title=Заява науковців про призначення нового міністра освіти і науки|accessdate=9 червня 2020|archive-date=9 червня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200609173704/https://dt.ua/EDUCATION/posada-z-chuzhogo-plecha-350164_.html}}</ref> і відсутність підтримки профільного комітету Верховної Ради України<ref>{{Cite web|title=Профільний комітет Ради не підтримав призначення Шкарлета міністром освіти|url=https://www.rbc.ua/ukr/news/profilnyy-komitet-rady-podderzhal-naznachenie-1592474246.html|website=РБК-Украина|accessdate=2020-06-18|language=ru|archive-date=2020-06-18|archive-url=https://web.archive.org/web/20200618205145/https://www.rbc.ua/ukr/news/profilnyy-komitet-rady-podderzhal-naznachenie-1592474246.html}}</ref>, він був призначений міністром<ref>{{Cite news|title=Міністр зі шлейфом плагіату. Рада призначила Шкарлета керівником Міносвіти|url=https://www.bbc.com/ukrainian/news-55333880|work=BBC News Україна|accessdate=2020-12-17|language=uk|archive-date=2020-12-17|archive-url=https://web.archive.org/web/20201217124136/https://www.bbc.com/ukrainian/news-55333880}}</ref>.