Карликовий кит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:58, 6 липня 2013, створена KLBot2 (обговорення | внесок) (Вилучення 21 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:Q189615)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карликовий кит
Карликовий кит
Карликовий кит
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Китоподібні
Підряд: Вусаті кити
Родина: Карликові кити
Рід: Карликовий кит
Вид: Кит карликовий
Caperea marginata
Gray, 1846

Посилання
Вікісховище: Caperea marginata
Віківиди: Caperea marginata
ITIS: 180535
МСОП: 3778
NCBI: 27604
Fossilworks: 77391

Карликовий кит[1], або карликовий гладкий кит[1], або короткоголовий гладкий кит[1] (лат. Caperea marginata) — морський ссавець підряду вусатих китів. Єдиний вид родини карликових китів. Раніше його відносили до гладких китів.

Зовнішній вигляд

Порівняння розмірів карликових китів і людини

Найменший і рідкісний з вусатих китів. Довжина його тіла 4-6,4 м, причому 1/4 довжини припадає на голову; вага — 3-3,5 тонни. Форма тіла обтічна. Забарвлення верхньої сторони тіла темно-сіре або чорне з сірими плямами різної форми і розміру; нижньої сторони — світло-сіре, з віком може темніти. Іноді на череві проходить біла смуга. Нарости на голові відсутні. Спинний плавець невеликий (висотою 25 см), серпоподібний з увігнутою задньою кромкою; розташований на початку останньої третини тіла. Грудні плавці в 10 разів коротші від тіла, вузькі, злегка закруглені, чотирипалі. Їх темне забарвлення виділяється на тлі більш блідого черева. Хвостовий плавець широкий, з виїмкою посередині і загостреними кінцями; зверху темний, знизу світлий з темними краями. Лінія рота вигнута за рахунок вигину верхньої щелепи. Дихало злегка втиснуте.

Для карликового кита характерне чисто-біле забарвлення слизової оболонки ротової порожнини і язика. Пластини китового вуса жовтувато-білі, часто з темними краями, дуже пружні. У висоту вони досягають 70 см і 12 см завширшки; в кожній половині щелепи по 230 пластин. Шийні хребці злиті, голова нерухома. Примітні ребра карликового кита (17 пар) — вони дуже широкі і сплощені, особливо задні пари. За припущенням зоологів, такі ребра захищають внутрішні органи кита при глибокому і тривалому зануренні.

Спосіб життя

Зустрічі з карликовим китом вкрай рідкісні; його спосіб життя практично не вивчений. У морі він малопомітний; фонтани дає маленькі і невиразні; вистрибування і підняття хвостового плавця над водою у карликового кита не спостерігалося. На поверхні, як правило, з'являється не більше ніж на кілька секунд; при цьому його можна відрізнити від схожого малого полосатика по білій плямі на нижній щелепі або по білих яснах. За спостереженнями, його занурення тривають від 40 секунд до 4 хвилин. Плаває карликовий кит повільно, в незвичайній хвилеподібній манері, згинаючи все тіло. Тримаються поодиноко, парами або групами до 8-10 особин; його також спостерігали в «компанії» з гриндами, сейвалами і малими полосатиками.

Зустрічається тільки в помірних і холодних водах Південної півкулі, найчастіше поблизу берегів Південної Австралії, Тасманії і Нової Зеландії. Можливо, поширений кругополярно, між 30° і 50° півд. ш., де температура води біля поверхні — від 5 до 20 °C. Обсохлих китів виявляли на узбережжі Південної Африки і Вогненної Землі. Більшість спостережень було зроблено в захищених дрібних бухтах, але окремі особини траплялися і у відкритому морі. Можливо, молодняк карликових китів навесні і влітку переселяється в прибережні води. Одна група китів круглий рік живе у водах Тасманії. Далекі міграції не встановлені.

Харчується карликовий кит, подібно до інших беззубих китів, планктонвими ракоподібними й іншими безхребетними. Соціальна структура, біологія розмноження і загальна чисельність невідомі.

Карликового кита вважають архаїчним видом, спорідненим з сірими китами і полосатиковими.

Див. також

Примітки

  1. а б в Пятиязычный словарь названий животных. Млекопитающие. — С. 119

Ресурси Інтернету