Перейти до вмісту

Гранд-тур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Підліток Дуглас, 8-й герцог Гамільтон під час гранд-туру. Поряд — його лікар Джон Мур та син лікаря. У вікні — краєвид з містом Женева, Швейцарія. 1774 р. Національний музей Шотландії.

Гранд-тур (фр. Grand Tour) — освітня подорож, яку мала здійснити молодь з аристократичних родин після закінчення навчання з метою побачити світ, удосконалити знання іноземних мов і манери світського спілкування. Гранд-тур ніколи не був масовим явищем і припинив існування в XIX ст., коли бізнесмени вивели на авансцену індустрію розваг і туризм, як її різновид.

Мета й особливості

[ред. | ред. код]

Залежно від віку мандрівника залежала і мета подорожі, яка могла не обмежуватись освітою, а й відвідинами родичів, пошуком вигідної партії в шлюбі, розвагами під прихованим пошуком освіченості, лікування хвороб, дійсних чи вигаданих. Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони стосувались суспільної меншості, яка мала привілейований статус у державі. Адже подорож, що тривала 12-18-24 місяці потребувала значних коштів, рівню освіти, вільного часу і відповідного статусу.

Головна частина мешканців різних країн проживала свій вік, майже нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Важко називати гранд-туром подорож до Італії, яку робили нідерландські художники з метою бачити на власні очі та вивчати шедеври мистецтва доби Відродження та маньєризму. Адже більшість з них мала статус ремісників і продовжувала заробляти на життя як під час самої подорожі, так і в роки перебування в містах Франції чи Італії (Пітер Брейгель Старший, Мабюз, Мартен ван Гемскерк, Альбрехт Дюрер). Не було гранд-туром для освічених представників челяді та перебування в кортежі шляхетної особи, що мандрувала за кордоном. Хоча це сприяло розширенню досвіду і вдосконаленню майстерності талановитих представників непривілейованих станів, як то було в долі французів Філібера Делорма, архітектора і садівника або Андре Ленотра.

Історія і маршрути

[ред. | ред. код]
Маршрут гран-туру Вільяма Бекфорда.
Жозеф Верне. «Водоспад у Тіволі».

Історія освітніх подорожей сягає в добу Відродження. Серед перших дворян Франції, що створили гранд-тур в XVI столітті, майбутній письменник Мішель де Монтень (1533—1592). Він подорожував по Італії в 1580—1581 роках. Типовим гранд-туром було перебування в Італії для вдосконалення власної освіти та італійської мови в Падуанському університеті англійського аристократа Роджера Меннерса, власника замку Бівер. Але залежно від батьківщини аристократа мінявся і маршрут гранд-туру. Якщо мандрували суходолом з Франції, проходили Турин і Геную. Якщо мандрували морем, то діставались Марселя і вітрильником Неаполя, а далі суходолом до Риму, Флоренції і Венеції. Довшим був шлях з Англії, де частку маршруту долали морем до порту Кале, а далі — суходолом.

Під час гранд-туру відвідували як відомі релігійні і культурні центри, столиці, так і уславлені природні об'єкти — гори та долини у Швейцарії, водоспад в Тіволі, приморські ландшафти та руїни давньогрецьких храмів у Південній Італії. Аристократи відвідували також іноземні вельможні двори, блиск і слава яких перетинала кордони — двір папи римського в Римі, королівський палац у Версалі, резиденції в Гет-Лоо, у Нанті, Відні, Неаполі, Дрездені, Турині. Освітній тур робили і аристократи, що вдавано або насправді кохались у науках чи мистецтві. Британський ботанік Джон Рей здійснив подорож країнами Західної Європи в 1630-ті роки з метою створення каталогу тамтешніх рослин. Художник Джонатан Річардсон на початку XVIII століття здійснив подорож у Нідерланди та в Італію заради створення «повного каталогу всіх картин та скульптур». Але обидві мети були реалізовані частково.

Особливо посилився потік англійської аристократичної молоді на континент у роки зміцнення політичної влади в країні та виникнення уяви про джентльмена. Престиж стану джентльмена спонукав культивувати в собі освіченість, виховані манери, знання іноземних мов, шляхетність звичок і зацікавленість у мистецтві.

Лорд Барлінгтон і англійське палладіанство

[ред. | ред. код]
Бойл Річард, 3-й граф Барлінгтон.
Палац лорда Барлінгтона в стилі палладіанства. Лондон, станом на 1854 рік.

Гранд-тур в Італію справді сприяв змінам у культурі, якщо мандрівник мав якісну освіту і значне природне обдарування. Італійські реалії відбилися в п'єсах і навіть в їх назвах («Два веронці», «Венеційський купець» Шекспіра, що їх приписують Роджеру Меннерсу), увійшовши в золотий фонд британського театру.

Гранд-тур в Італію молодого лорда Барлінгтона (1695—1753) сприяв виникненню і зміцненню на англійському ґрунті мистецької течії палладіанства. Барлінгтон перебував в Римі, де відвідував оселю британського аристократа Вільяма Вентворта, що став меценатом для малювальника й архітектора Вільяма Кента (1648—1748). Так лорд вийшов на митця, співпраця з яким триватиме до смерті Кента. Обидва захоплювались давньоримським мистецтвом і творами італійського архітектора Андреа Палладіо. Полонений творами Палладіо, Барлінгтон вивчав твори архітектора в Віченці і у Венеції. Не обмежений в грошах аристократ навіть придбав його теоретичний твір і низку оригінальних креслень, які перевіз до Британії. Метою було творче продовження ідей архітектора-католика в протестантській країні, якого англійці вважали «своїм» архітектором. Прихильником Палладіо був уже британець Ініго Джонс (1573—1652). За дорученням лорда Барлінгтона і його коштом Колін Кемпбелл видав три томи, присвячені палладіанській архітектурі Англії, в першу чергу творам Ініго Джонса. Видання, надруковане в 1717—1725 роках, отримало назву «Британський Вітрувій». Мало попит і популярність і нове видання 1727 року, яке здійснив Вільям Кент з описом творів Палладіо, Ініго Джонса та власними. Видання набуло статусу законодавця моди в середовищі англійського дворянства та буржуа і зробило з Вільяма Кента найбільш модного архітектора. Настанови Палладіо про затишний родинний будинок, про архітектуру, що нічим не опирається природі, були надзвичайно близькі англійським смакам з їх культом і затишної приватної оселі, і прихильності до садів, і культу приватного життя-існування. Так, Вільям Кент, архітектор з гуртка Барлінгтона, називав вже Палладіо — «майстром і керівником для всіх». Саме Барлінгтон обрав віллу Ротонда як зразок для побудови власного заміського будинку в садибі Чізвік. А пейзажний парк Чізвік став першим зразком пейзажного парку англійського типу в країні. І копію вілли Ротонда, і парк розпланував Вільям Кент, що зробило садибу — зразком для вельможних англійців на десятиліття.

Гранд-тур і колекціонування

[ред. | ред. код]

Гранд-тур був відкритою можливістю купувати речі, маловідомі у власній країні чи твори мистецтва іноземних митців. Нерівномірність культурного і економічного розвитку європейських країн теж стимулювала подорожі аристократів, що монополізували мистецтво разом з християнською церквою. По поверненню з гранд-туру англійці привозили картини і книги, скульптури, античну бронзу, малюнки і креслення архітекторів, архітектурні увражі і екзотичні речі. Все це ставало окрасою кабінетів курйозів, віталень багатих садиб, надбанням кабінетів і приватних бібліотек, паркових павільйонів. Гранд-тури сприяли моді на типи приватної забудови, на типи садів і зміни моди на них, їх ідеологічне навантаження.

За висновками британців, на зламі XVII—XVIII ст. мистецтво Англії пережило кризу. Середньовічне, плутане розпланування великих міст Англії не скасував ні приклад і досвід архітекторів Франції, ні вплив ідей самого Палладіо. Зразки барокової архітектури, завезені з континента в роки правління голландського принца Вільгельма Оранського (нехай і досить стримані) — смакам англійців не відповідали. І їх використання і створення швидко припинилося. У Британії дуже важко входила в практику ордерна архітектура. Найкращі представники живопису країни — були іноземцями (Ганс Гольбейн — німець, Годфрі Кнеллер пройшов виучку в Голландії, Ван Дейк — фламандець). Про малоприємний стан справ в мистецтві тогочасної Англії писав Ентоні Купер, лорд Шефтсбері (1671—1713):

На наших рідних ґрунтах нема живопису, гідного спогадів. Але відтоді як англійська публіка відчула смак до гравюр, малюнків, копій і оригіналів художників Італії, таких несхожих на сучасних французьких, сподіваюсь, і ми матимемо колись подібний високий рівень.

Гранд-тури багатих і впливових осіб сприяли підвищенню національної культури, її розвитку, збагаченню її практики знахідками й досягненнями інших культур.

Гранд-тур і письменники та мемуаристи

[ред. | ред. код]
Худ. Генріх Бюркел. «Заміна коней на поштовій станції в Італії».
Ратуша в Амстердамі, пункт відвідин під час гранд-туру.
Вільгельм Тішбейн. « Поет Гете в Кампаньї»
Вілла Альдобрандіні, Фраскаті.

Гранд-тур спонукав освічених подорожніх до описів відвіданих країн і міст, до описів закордонної екзотики, велетенських споруд, дивовижних об'єктів і закладів, уславлених чи ганебних явищ. Охоче створювали мемуари британські аристократи, що вели щоденники. На зламі XVII—XVIII століть до процесу підключилися і аристократи з Московії. Гранд-турами для московських дипломатів мимоволі ставали службові відрядження в інші країни, коли кордони запертої країни відчинили для одиниць з привілейованого стану.

В архіві зберіглись спогади такого «мандрівника» з Московії, що пізніше отримали назву «Журнал подорожі Німеччиною, Голландією і Італією». Але не вдалося ідентифікувати автора «Журналу…», що не залишив підпису. Дослідження текстів дало змогу позначити його маршрут: Амстердам — Аугсбург — Фраскатті — Рим — Болонья — Інсбрук… Православний із Московії з подивом описував бібліотеку монастиря єзуїтів, яку відвідав в Інсбруку:

…п'ять сажень вздовж всі столи (полиці?) рясно уставлені книгами різними, шкапи без двірець, написи (етикетки) висять (над кожним шкапом), прописано які в якому шкапі книги. По середині зали стіл, три глобуси, інструменти різні, усе зело прибрано.

Подорожньому з Московії (вихованому в XVII ст.) на кожному кроці в Європі не вистачає відповідних термінів і слів, аби точно описати зустрічене і побачене. Бо ж їх ще нема ні в мові його країни, ні в свідомості освічених одиниць. Ці слова і поняття ще належить створити, бо іде зіткнення різних культур з різним щаблем розвитку. Адже перша публічна бібліотека в Санкт-Петербурзі відкриється тільки 25 листопада 1728 року в тамтешній Академії наук, заснованої три року тому. І Петербург — навіть не половина, не чверть країни. У «Журналі подорожі Німеччиною, Голландією і Італією» православного з Московії знайдений і один із перших описів вілли Альдобрандіні в містечку Фраскаті під Римом, популярного пункту відвідин під час гранд-туру. Він сповіщав:

…Великий будинок і сад. З під'їзду до палат крильця на обидва боки завширшки сажен по п'яти. На крильцях по дванадцяти (малих) фонтанів. А посередині тих крилець фонтани великі. (Є) Другий хід до палат і перили стоять…органи (водяні) грають дуже приємно, ніколи б не вийшов звідти.

Майже вісімдесят років потому майже тим же маршрутом відвідає західноєвропейські країни ще один молодик-дворянин з Російської імперії. То був письменник-початківець Микола Карамзін (1766—1826). Після власного гранд-туру він оприлюднить книгу «Письма русского путешественника» (Листи російського мандрівника). Він дивиться на події в Європі як її сучасник на рівних, помічає цікаве і позитивне, не приховує роздратування і критики на негативні явища в житті німецьких князівств чи захваленої Франції (де стикався і натовпом жебраків і де розпочалася драматична французька революція).

Зникнення

[ред. | ред. код]

Перерва у створенні гранд-турів припала на кінець XVIII століття. Це було пов'язане з початком французької революції 1789—1793 років, революційним терором в країні, масовою еміграцією дворян з революційної Франції і початком військових авантюр Наполеона Бонапарта. Відвідини Франції і Парижа, охоплених революцією і війною, в пору гранд-тура для англійських аристократів логічно унеможливились. Це тривало до завершення наполеонівських воєн і повної поразки Наполеона з реставрацією монархічних режимів після Віденського конгресу 1815 р. Гранд-тури відновлюються в повоєнний період, але вже мають скромний характер. Вони остаточно перероджуються в організований туризм, коли бізнесмени вивели його на авансцену індустрію розваг, як її різновид.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Gerhard Ammerer: Reise-Stadt Salzburg: Salzburg in der Reiseliteratur vom Humanismus bis zum beginnenden Eisenbahnzeitalter. Archiv u. Statist. Amt der Stadt Salzburg, Salzburg 2003, ISBN 3-901014-81-0
  • Attilio Brilli: Als Reisen eine Kunst war — Vom Beginn des modernen Tourismus: Die «Grand Tour». Wagenbach, Berlin 2001, ISBN 3-8031-2274-0
  • Thoms Freller: Adelige auf Tour, Thorbecke, Ostfildern 2006, ISBN 978-3-7995-0098-2
  • Wolfgang Griep (изд.): Reisen im 18. Jahrhundert. Neue Untersuchungen. Winter, Heidelberg 1986. (Neue Bremer Beiträge 3), ISBN 3-533-03846-7
  • Christoph Henning: Reiselust — Touristen, Tourismus und Urlaubskultur. Suhrkamp, Frankfurt

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гранд-тур

Див. також

[ред. | ред. код]
pFad - Phonifier reborn

Pfad - The Proxy pFad of © 2024 Garber Painting. All rights reserved.

Note: This service is not intended for secure transactions such as banking, social media, email, or purchasing. Use at your own risk. We assume no liability whatsoever for broken pages.


Alternative Proxies:

Alternative Proxy

pFad Proxy

pFad v3 Proxy

pFad v4 Proxy