Дефіцит мієлопероксидази

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дефіцит Мієлопероксидази
хлорнуватиста кислота (гіпохлорит-аніон), синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза
хлорнуватиста кислота (гіпохлорит-аніон), синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза
хлорнуватиста кислота (гіпохлорит-аніон), синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10D71
OMIM254600
DiseasesDB8662
eMedicineped/1530
MeSHC562864

Дефіцит Мієлопероксидази — рідкісна хвороба, первинний імунодефіцит, (генетичне захворювання) що досить поширене у популяції людей. Його переважно зумовлює arg569-to-trp-мутація в локусі 17q23.1 гена мієлопероксидаза.[1];[2]

Етіологія та патогенез

[ред. | ред. код]

Частота цієї хвороби серед населення США становить 1 випадок на 2000 мешканців.[3] Хоча цей імунодефіцит має аутосомно-рецесивний тип успадкування, проте в багатьох випадках симптоми відзначаються і у гетерозигот, що зближує цю хворобу з такими, що мають аутосомно-домінантний тип успадкування[4] Дефекти можуть бути в структурних або регуляторних генах з високою варіабельністю мутацій. Мієлопероксидаза бере участь в оптимізації кисневозалежної цитотоксичності, модулює запальну відповідь. Причиною зниження резистентності до мікроорганізмів є дефіцит гіпохлорит-аніону, синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза. Частковий дефіцит може бути спадковим чи набутим.

Існує думка, що навіть при повній відсутності мієлопероксидази фагоцитоз та бактерицидність нейтрофілів не порушені, так як для знищення мікроорганізмів використовується МПО-незалежна система, і в хворих відсутня тільки кандидозна кілерна активність[5]. Це твердження повністю спростовують найновіші дослідження[6] і клінічні спостереження[7]

Патологія клінічно маніфестує у вигляді затяжних і/або рецидивних бактеріальних і грибкових інфекцій, часто з атиповим перебігом. Активність інших грануласоційованих ферментів, зокрема НАДФ-оксидази, у таких хворих не порушена, за рахунок чого можлива часткова компенсація дефіциту, що зумовлює періоди субклінічного перебігу хвороби і створює певні труднощі для встановлення діагнозу та інтерпретації результатів імунограм у деяких пацієнтів[8]. Тотальна або часткова (трапляється значно частіше) недостатність мієлопероксидази фагоцитів зумовлює порушення процесу внутрішньоклітинного знешкодження умовно-патогенних та опортуністичних мікроорганізмів, здебільшого — стафілококів і стрептококів[9] ;[4], Candida albicans[10];[11] та Escherichia coli[12] ;[13], що призводить до розвитку хронічних інфекцій верхніх дихальних шляхів, додаткових пазух і шкіри, рідше — легень, кишечника і сечостатевих органів, які виявляють резистентність до рекомендованих протимікробних препаратів. Ці інфекційні епізоди зазвичай не асоційовані з ранньою летальністю, як це відзначається при багатьох інших формах первинних імунодефіцитів, тому хворобу можна вперше виявити у будь-якому віці. Однак при дії додаткових імуносупресивних чинників, а іноді й спонтанно, можливий розвиток тяжких симптомів, що є загрозливими для життя. Так, М. Kitahara та співавтори[14] описали два випадки дефіциту мієлопероксидази у хворих, які страждали на рецидивні стафілококові флегмони і менінгіти. Р. Cech та співавтори[10] повідомили, що дефіцит мієлопероксидази у пацієнта з супутнім цукровим діабетом призвів до формування множинних абсцесів у печінці, викликаних Candida albicans. Останнім часом з'явилися публікації, в яких йдеться про підвищений ризик розвитку мієлопроліферативних неоплазій у хворих зі спадковим дефіцитом мієлопероксидази[15] ;[16]

Спадковий дефіцит мієлопероксидази може мати безсимптомний перебіг, проте є схильність до грибкових інфекцій, особливо у хворих з діабетом — до інвазивних мікозів.

Диференціальна діагностика

[ред. | ред. код]

Диференціальна діагностика захворювання проводиться з хронічною гранульоматозною хворобою, оскільки є певна схожість за результатами деяких скринінг-тестів .[17]

Лікування

[ред. | ред. код]

Хворі з дефіцитом мієлопроксидази, окрім протимікробного лікування, мають проходити базисну терапію із застосуванням препаратів гамма-інтерферону і так званих модуляторів фагоцитозу (наприклад похідних етиленпіперазину), які можна поєднувати з імуноглобулінами, зважаючи на опсонізуючу активність антитіл.[18]

Стан в Україні

[ред. | ред. код]

Діагностика дефіциту мієлопероксидази нейтрофільних гранулоцитів в Україні залишається незадовільною, з чим пов'язані численні помилки у лікуванні умовно-патогенних інфекцій у широкого кола імуноскомпрометованих пацієнтів. Існує необхідність своєчасної оцінки імунного статусу у хворих із рецидивними інфекціями або інфекційними епізодами з аномальним перебігом, особливо у поєднанні з алергічними проявами. Це дозволить вибирати правильну терапевтичну стратегію та уникати тяжких ятрогенних ускладнень, пов'язаних з нераціональним лікуванням.[19]

Прогноз

[ред. | ред. код]

Прогноз при правильно організованому лікуванні сприятливий.

Профілактика

[ред. | ред. код]

Профілактику дефіциту мієлопероксидази не проводять.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Myeloperoxidase deficiency ORPHA:2587 https://www.orpha.net/consor/cgi-bin/Disease_Classif.php?lng=EN&data_id=156&PatId=857&search=Disease_Classif_Simple&new=1
  2. ↑ Nauseef W.M., Brigham S., Cogley M. (1994) Hereditary myeloperoxidase deficiency due to a missense mutation of arginine 569 to tryptophan. J. Biol. Chem., 269(2): 1212—1216.
  3. ↑ Nauseef W.M. (1988) Myeloperoxidase deficiency. Hematol. Oncol. Clin. North Am., 2(1): 135—158.
  4. ↑ а б Klebanoff S.J. (2005) Myeloperoxidase: friend and foe. Journal of Leukocyte Biology, 77: 598—625.
  5. ↑ Anthony W. Segal. The function of the NADPH oxidase of phagocytes and its relationship to other NOXs in plants, invertebrates, and mammals. Int. J. Biochem. Cell. Biol. 2008; 40(4-3): 604—618.
  6. ↑ http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3545676/ [Архівовано 28 березня 2022 у Wayback Machine.] Seymour J. Klebanoff, Anthony J. Kettle, Henry Rosen, Christine C. Winterbourn, and William M. Nauseef. Myeloperoxidase: a front-line defender against phagocytosed microorganisms
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 травня 2014. Процитовано 23 травня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Ostanin D.V., Barlow S., Shukla D., Grisham M.B. NADPH oxidase but not myeloperoxidase protects lymphopenic mice from spontaneous infections. Biochem. Biophys. Res. Commun. 2007, 355(3):801-806.
  9. ↑ Nauseef W.M. (1988) Myeloperoxidase deficiency. Hematol. Oncol. Clin. North Am., 2(1) 135—158.
  10. ↑ а б Cech P., Stalder H., Widmann J.J. et al. (1979) Leukocyte myeloperoxidase deficiency and diabetes mellitus associated with Candida albicans liver abscess. Am. J. Med., 66(1) 149—153.
  11. ↑ Aratani Y., Kura F., Watanabe H. et al. (2002) Critical role of myeloperoxidase and nicotinamide adenine dinucleotide phosphate-oxidase in high-burden systemic infection of mice with Candida albicans. J. Infect. Dis., 185(12) 1833—1837.
  12. ↑ Hamers M.N., Bot A.A., Weening R.S. et al. (1984) Kinetics and mechanism of the bactericidal action of human neutrophils against Escherichia coli. Blood, 64(3) 635—641.
  13. ↑ Rosen H., Michel B.R. (1997) Redundant contribution of myeloperoxidase-dependent systems to neutrophil-mediated killing of Escherichia coli. Infect. Immun., 65(10) 4173–4178.
  14. ↑ Kitahara M., Eyre H.J., Simonian Y. et al. (1981) Hereditary myeloperoxidase deficiency. Blood, 57(5) 888—893.
  15. ↑ Weil S.C., Rosner G.L., Reid M.S. et al. (1988) Translocation and rearrangement of myeloperoxidase gene in acute promyelocytic leukemia. Science, 240(4853) 790—792.
  16. ↑ Ohno H. (2010) Association of primary myeloperoxidase deficiency and myeloproliferative neoplasm. Intern. Med., 49(22) 2527—2528.
  17. ↑ Mauch L, Lun A, O'Gorman MR та ін. (May 2007). Chronic granulomatous disease (CGD) and complete myeloperoxidase deficiency both yield strongly reduced dihydrorhodamine 123 test signals but can be easily discerned in routine testing for CGD. Clin. Chem. 53 (5): 890—6. doi:10.1373/clinchem.2006.083444. PMID 17384005. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 25 липня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ http://www.umj.com.ua/article/9136/vipadok-yatrogennogo-aspergilozu-retrobulbarnoi-klitkovini-i-limbichnogo-gerpesvirusnogo-encefalitu-u-paciyentki-z-deficitom-miyeloperoksidazi-fagocitiv [Архівовано 23 травня 2014 у Wayback Machine.] Мальцев Д. В., Климчук В. В.. (2011) Випадок ятрогенного аспергільозу ретробульбарної клітковини і лімбічного герпесвірусного енцефаліту у пацієнтки з дефіцитом мієлопероксидази фагоцитів. Український медичний часопис., № 1 (81) I—II 2011.
T лімфоцит людини Це незавершена стаття з імунології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дефіцит_мієлопероксидази&oldid=38177088