Лесевич Володимир Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Лесевичі.
Лесевич Володимир Вікторович
рос. дореф. Лесевичъ Владимиръ Викторовичъ
Володимир Лесевич
Ім'я при народженніВолодимир
Народився27 січня 1837(1837-01-27)
с. Денисівка
Помер26 листопада 1905(1905-11-26) (68 років)
Київ, Російська імперія
ПохованняАскольдова могила
Підданство Російська імперія
Національністьукраїнець
Діяльністьфілософія,
фольклор,
літературознавство,
етнографія,
педагогіка
Відомий завдякипершим увів термін
«критичний реалізм»,
засновник першої[1] школи
з викладанням наук
українською мовою,
перший емпіріокритик
Alma materАкадемія Генерального штабу
Знання мовросійська
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
Титулдворянин
Військове звання Штабскапітан
імператорської армії
Конфесіяправослав'я
РідЛесевичі
БатькоВіктор Володимирович
Лесевич[2]
У шлюбі зЛідія
Дітидоня Юлія
Герб
Герб

герб «Пулкозіц»

Володимир Вікторович Лесевич (рос. дореф. Лесевичъ Владиміръ Викторовичъ, *15 (27) січня 1837(18370127) р., село Денисівка, тепер Оржицького району Полтавської області, †13 (26) листопада 1905 р., м. Київ) — видатний[3] український філософ[1] і російський філософ, літературознавець[1] (історик літератури[4]), фольклорист[1], етнограф, педагог та громадський діяч[1]. Дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка[1]. У сучасників мав репутацію ерудита в соціології філософії[5]. Започаткував філософську систему «критичний реалізм»[6], його публікації внесли в світову філософію це поняття[6]. Перший й видатний[3][7][8] представник емпіріо-критичного варіанту позитивізму[6][9]. Засновник першої школи з викладанням наук українською мовою, друкував свої філософські твори з псевдонімом «Українець» (рос. Украинец)[10][9]. Був прихильником української незалежності[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив зі старшинського козацького роду Полтавщини[1], з дворянської родини Лесевичів. Рано втративши батьків, перебував під опікою родичів[5], виховувався бабусею[11].

У 1845 р. вступив на навчання до гімназії міста Києва[12], яку закінчив в 1851 р.[11].

У 1855 р. закінчив навчання в Військово-інженерному училищі[11].

У 1856 р. — навчався в Інженерній Академії Петербургу[11], в 1861 р. закінчив навчання в Петербурзькій Академії Генерального штабу[1][11].

У 1856—1859 рр. служив офіцером у 1-му Кавказькому саперному батальйоні[11], брав участь у бойових діях на Кавказі[1] три роки[13].

Людина честі, шляхетний Лесевич В. В. відмовився брати участь у придушенні «Липневого повстання»[14] й вийшов у відставку з офіцерським званням штабс-капітана[15][16]. 1862 року, залишивши військову службу, оселився в родовому маєтку[5] в селі, де заснував школу з українською мовою навчання, яку незабаром було закрито (цей акт адміністративної сваволі набув широкого розголосу; зокрема, про це було кілька публікацій у герценівському «Колоколі», де також з'явилося кілька публікацій про дискримінаційне закриття російською владою заснованої ним вперше в Україні україномовної школи[12]. Пізніше Лесевич зустрічався з Олександром Герценом у Лондоні, подорожував у Велику Британію через Німеччину[11]).

У 1870-х рр. належав до гуртків петербурзької інтелігенції «Товариство тверезих філософів» (рос. Общество трезвых философов і «Ольхінський клуб» (рос. Ольхинский клуб), бо збиралися в домі літератора й поета Олександра Ольхіна[ru][11]. Працював викладачем українського товариства[14].

Пізніше мешкав у Петербурзі, співробітничав з часописом «рос. Отечественные записки», 1875 р. заснував у Петербурзі Літературний фонд ім. Т. Шевченка та Українське видавниче товариство, в якому мав намір надрукувати роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та низку інших книжок — проте, вони були заборонені цензурою згідно з Емським актом 1876 року.

Був лише запідозрений у зв'язках з народниками[11]. І у 1879 року був репресований[1] без суду, і навіть без пред'явлення офіційного звинувачення. Сидів у Нижньогородській тюрмі з 27 травня 1879 р. до вересня того ж року[16]. Засланий до Сибіру під контроль поліції (Єнісейськ-Красноярськ), де перебував близько трьох років; пізніше місце заслання було змінено на Кавказ з 1881 р., з 1882 р. — Полтава, у 1885—1886 рр. — Твер[11]. З собою він возив чудову бібліотеку, поповнював її, передплачував російські та іноземні газети та журнали[15]. Лише в 1888 році йому було дозволено повернутися до столиці. Співпрацював з видавництвом «рос. Русское Богатство»[1].

Ще під час перебування на Сибіру в 1879—1881 рр.[13][1] познайомився з сибірським обласництвом. Ці зв'язки зміцнилися в Петербурзі, де на той час перебував Микола Ядрінцев.

Від 1883 р. постійно мешкає в Україні: м. Полтава (мешкав у садибі свого зятя — Володимира Леонтовича[11]), м. Київ[17]. Мав доньку Юлію, котра була в шлюбі зі згаданим Володимиром Леонтовичем[18].

У 1888 р. переїхав до Петербургу, де увійшов в гурток Михайла Михайловського, активно діяв в організації журналу «рос. Русское богатство», обирався членом його редакційного комітету до 1898 р.[11]. Читав лекції у Вищій російській школі суспільних наук[11]. Організував у м. Петербурзі Товариство вивчення етнографії та історії України[11].

Став активним прихильником національного самовизначення України[11]. Підтримував творчі та особисті відносини з Михайлом Драгомановим[11] й навіть матеріально підтримував його[1], товаришував з Володимиром Мальованим та іншими[11]. Матеріально підтримував видавництва галицьких радикалів Української радикальної партії[1], товаришував з Іваном Франком, Михайлом Грушевським[19].

У 1901 р. він підписується під протестом письменників проти розправи російських козаків над протестантами на Казанській площі міста Санкт-Петербург, за що його російська влада висилає на два роки зі столиці Російської імперії[11], і він виїжджає за кордон (Італія — 1902 р., Франція — 1903 р.[11])[12]. Брав участь у Міжнародному соціологічному конгресі в Парижі 1903 року[11].

Замешкав у столиці України Києві. Помер 26 листопада 1905 року. Похований у Києві на кладовищі «Аскольдова могила»[17]. Згідно заповіту його бібліотека відійшла у власність НТШ[1].

Родовід

[ред. | ред. код]
Докладніше: Лесевичі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
16. Костянтин Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
8. Данило Костянтинович Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
17. Піковець Марія
 
 
 
 
 
 
 
4. Володимир Данилович Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
18. ?
 
 
 
 
 
 
 
9. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
19. ?
 
 
 
 
 
 
 
2. Віктор Володимирович Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
20. ?
 
 
 
 
 
 
 
10. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
21. ?
 
 
 
 
 
 
 
5. Лукашевич Катерина Петрівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
22. ?
 
 
 
 
 
 
 
11. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
23. ?
 
 
 
 
 
 
 
1. Лесевич Володимир Вікторович
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
24. ?
 
 
 
 
 
 
 
12. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
25. ?
 
 
 
 
 
 
 
6. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
26. ?
 
 
 
 
 
 
 
13. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
27. ?
 
 
 
 
 
 
 
3. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
28. ?
 
 
 
 
 
 
 
14. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
29. ?
 
 
 
 
 
 
 
7. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30. ?
 
 
 
 
 
 
 
15. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
31. ?
 
 
 
 
 
 

Праці

[ред. | ред. код]
Докладніше: Хронологія заборон української мови
Докладніше: Українська філософія

Лесевич В. В. мав праці з історії буддизму[10], був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою[11] в 1864 р.[1], яку за доносом було знищено російською владою в Україні[9][10]. У Росії була дискримінація відносно української мови — представники українського народу мали друкувати свої праці російською:

  • «Очерк развития идеи прогресса», в изд. «Современное Общество» 1868 г., 4 и 6; (рос.)
  • «Философия истории на научной почве», в изд. «Отечественные Записки», 1869 г., 1; (рос.)
  • «Позитивизм после Конта», там же, 4; (рос.)
  • «Общие гносеологические вопросы и их решение», там же, 1870 г., 7; (рос.)
  • «Новейшая литература позитивизма», там же, 1871 г., 5; (рос.)
  • «Характеристические черты развития философии и науки в средние века», в изд. «Знание» 1873 г., 10 и 12; (рос.)
  • «Первые провозвестники позитивизма», в «Отечественные Записки», 1873 г., 12; (рос.)
  • «Классики XIV и XV столетий», там же, 1874 г., 12; (рос.)
  • «Как иногда пишутся диссертации», там же, 1875, 1. (рос.)
  • «Опыт критического исследования основоначал позитивной философии», г. СПб, 1877 г. (рос.)
  • «Письмах о научной философии», г. СПб, 1878 г. (рос.)
  • «Революционеры и естественный ход событий», изд. «Вестник Народной воли» (Женева, № 1, под псевдонимом «Украинец»), 1883 г. (рос.)
  • «Этюды и очерки», г. СПб, 1886 г. (рос.)
  • «Всемирный язык и народные языки», журнал «Русская мысль», 1900 г., № 11—12 (рос.)
  • «Что такое научная философия? [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]», г. СПб, 1891 г. (рос.)
  • «Происхождение романа в Англии. Томас Нэш», «Русская мысль», апрель 1901 г. (рос.)
  • «Эмпириокритицизм, как единственно науч. точка зрения», г. СПБ, 1909 г., с. 9, 11 (рос.)
  • «Собрание сочинений Лесевича», Т. 1-3, г. Москва, 1915–1917 гг. (у зв'язку з державним переворотом комуністів в Російській імперії в 1917 році це посмертне його видання не було завершене[11]) (рос.)

Есе про буддизм:

  • «Буддийский нравственный тип», изд. «Северный Вестник», 1886 г., 5; (рос.)
  • «Новейшие движения в буддизме», изд. «Русская Мысль», 1887 г., 8; (рос.)
  • «Религиозная свобода по эдиктам царя Асоки Великого», изд. «Вопросы Философии», 1889 г., кн. 1. (рос.)
Публікації українською
  • «Оповідання Р. Ф. Чмихала», м. Львів (казки, легенди, новели, анекдоти);
  • «Етнографічний Збірник», ,т. XIV, 1904 р.;
  • «Денисівський козак Р. Ф. Чмихало, його казки і приказки», журнал «Мир божий», 1895 р., № 4;
  • «Помпеянський Ізюм, пам'ятка боротьби східних культів за перевагу в греко-римському світі»;
  • «Науковий Збірник в честь проф. М. Грушевського» тощо[1].

Погляди

[ред. | ред. код]

Філософ-позитивіст Лесевич В. еволюціонував від позитивізму Оґюста Конта-Герберта Спенсера до емпіріокритицизму[20]. Вважав за необхідне поєднання теорії пізнання з позитивізмом[21]. Він підніс на перший щабель науку («розумову діяльність»), рівень якої він визнавав критерієм суспільного прогресу; виступав за широке розповсюдження знань, за свободу слова і свободу друку, наполегливо займався освітньою діяльністю[5]. У релігії бачив обмежуюче свободу людини духовне джерело[11]. Наголошував на ідеалах без благодатної духовності (що ґрунтується на власних силах людини) та на самобутньому розвитку особи[11].

Вважав, що насильницьке знищення представників російської державної влади «має своє повне виправдання і обумовлене цілковитою необхідністю»[11]. Обґрунтовував, що настала неминучість революції в Російській імперії, що вона здійснена буде «зверху» — силами політичних партій[11]. Скептично ставився на можливість культурної просвіти селянства, як «рутинної маси»[11]. Був прибічником ідей Р. Авенаріуса, Ф. Паульсена[ru], Ґерінґа, Пельтцольда[14][21][17] тощо, тому різко критикував етичні погляди Л. Толстого («Толстовство»), бо концепція «непротивлення злу» є «оживленням» асоціального (орієнтованого не на соціальні блага) вчення буддизму, наголошуючи на соціальній адаптації індивідуума[11]. Він відстоював тезу щодо рівноправності національних мов, доводив необхідність здійснення освітньої справи кожного народу його рідною мовою[11].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф стор. 1287—1288, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  2. ↑ Милорадович В., «Степная Лубенщина [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]», глава III. (рос.)
  3. ↑ а б Шкуринов П. С., «Позитивизм в России XIX века[недоступне посилання з липня 2019]», изд. МГУ, 1980 г. — 416 с. (рос.)
  4. ↑ ПОКАЖЧИК ІМЕН [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.], сайт «Ізборник»
  5. ↑ а б в г Лесевич Володимир[недоступне посилання з липня 2019] (біографія)
  6. ↑ а б в стор. 3512, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  7. ↑ Ленин В. И., Полное собрание сочинений, т. 18, с. 51 (рос.)
  8. ↑ Ленин В. И., Полное собрание сочинений, т. 14, с. 44 (рос.)
  9. ↑ а б в Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович [Архівовано 7 серпня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
  10. ↑ а б в Философский энциклопедический словарь. — г. Москва: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.], Інститут історії України Національної академії наук України
  12. ↑ а б в «УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ (ХІХ-ХХ століття) АНТОЛОГІЯ У ДВОХ ЧАСТИНАХ [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]», Ч. 1, м. Суми, Сумський державний університет, 2011 р. — С.53
  13. ↑ а б Колубовский Я. // «Лесевич Владимир Викторович», ЭСБЕ: Лем—Лжи. т. XVIIa, с. 591—592; доп. т. II, с. 74 (рос.)
  14. ↑ а б в Українці в світі: «ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]», сайт ВО «За Помісну Україну!»
  15. ↑ а б Артемьева Е. Б., Эволюция библиотечной сети Сибири и Дальнего Востока в условиях культурно-исторических и социальных трансформаций XVII—XX вв. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], г. Новосибирск, 2012 г. — С.240. ISBN 978-5-94560-228-1
  16. ↑ а б Лесевич В. В. [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.]: биографическая справка (рос.)
  17. ↑ а б в Матюшко Богдан, «Особливості спрямування позитивістських ідей В. Лесевича [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.]», Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, 2004 р. — С.1-6
  18. ↑ Панькова Світлана, «Український археографічний щорічник [Архівовано 24 липня 2015 у Wayback Machine.]», Український археографічний збірник (Нова серія), вид. «Український письменник», НАН України, м. Київ, 2012 р. — Вип.16-17, Т.19/20, С.410(№ 10)
  19. ↑ Богдашина, О. М. (2012). В. В. Лесевич–популяризатор позитивізму. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер. : Історія та географія. № 45. с. 202—205.
  20. ↑ «ЛЕСЕВИЧ Владимир Викторович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]», Большой энциклопедический словарь (Л-ЛЖЯ), сайт «Энциклопедический словарь» (рос.)
  21. ↑ а б Огородник І. В., «Історія філософської думки в Україні» / «Володимир Лесевич [Архівовано 24 липня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «Україна: Історія великого народу»

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Українська літературна енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 1995, с. 166-167. (укр.)
  • Завгородній Ю. Володимир Лесевич і його зацікавлення Сходом // Наукові записки. Т. 89: Філософія та релігієзнавство / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». — К.: Пульсари, 2009. — С. 48-53. (укр.)
  • Матюшко Б. К. Уточнення окремих наукових положень магістерської дисертації М. Драгоманова В. Лесевичем // Перші Міжнародні драгоманівські читання: матеріали, 30 вересня — 2 жовтня 2003 р. / укл. Г. І. Волинка, В. П. Сергієнко, Л. Л. Макаренко; ред. В. П. Андрущенко. — К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2003. — Вип. 1. — С. 135—140. (укр.)
  • Панькова Світлана, «Український археографічний щорічник», Український археографічний збірник (Нова серія), вид. «Український письменник», НАН України, м. Київ, 2012 р. — Вип.16-17, Т.19/20, С.410(№ 10) (укр.)
  • Лесевич, Владимир Викторович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (рос.)
  • Ганейзер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. — 1914. — № 8. (рос.)
  • Шкуринов П. С., «Позитивизм в России XIX века[недоступне посилання з липня 2019]», изд. МГУ, 1980 г. — 416 с. (рос.)
  • Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича // Современность. — 1906. — № 1. (рос.)
  • Шкуринов П. С. Позитивизм в России XIX века. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1980. — 416 с. (рос.)
  • Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 1. — 647 с. (рос.)
  • Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 2. (рос.)
  • Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 3. — 712 с. (рос.)
  • Русский позитивизм / В. В. Лесевич, П. С. Юшкевич, А. А. Богданов; сост., автор предисл. С. С. Гусев. — СПб., 1995. — 362 с. (рос.)
  • Русский биографический словарь (Половцова). (рос.)
  • Словарь «Деятели революционного движения в России», 1932 г. (рос.)
  • Артемьева Е. Б., Эволюция библиотечной сети Сибири и Дальнего Востока в условиях культурно-исторических и социальных трансформаций XVII—XX вв. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], г. Новосибирск, 2012 г. — 424 с. ISBN 978-5-94560-228-1 (рос.)
  • Философская Энциклопедия. В 5-х т. — г. Москва: Советская энциклопедия. Под редакцией Ф. В. Константинова. 1960—1970 (рос.)
  • Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Лесевич_Володимир_Вікторович