Лівий націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лівий націоналізм — форма націоналізму, що ґрунтується на соціальній рівності, народному суверенітеті та національному самовизначенні[1]. З'явився в часи якобінства, під час Великої французької революції. Лівий націоналізм також може включати антиімперіалізм та національно-визвольний рух[2][3]. Він відрізняється від правих націоналістів, і заперечує крайні ультраправих та фашизм, хоча деякі форми лівого націоналізму включають платформу расизму, що сприяє гомогенному суспільству та відмови від меншин та протидії імміграції[2][4][5].

У число прогресивних, лібертарних і демократичних ліво-націоналістичних рухів, зазвичай, включають національно-визвольні й антиколоніальні рухи пригноблених народів. Як відомі історичні приклади називають:

У визвольних рухах залежних народів брали участь і марксисти на зразок Джеймса Конноллі. Подібні рухи також прагнуть використовувати інтернаціоналізм і міжнародну солідарність, прикладом чого є панафриканізм і боліваризм в Латинській Америці.

«Лівий націоналізм» може приймати й авторитарні форми. Тоталітарна його форма, яку називали «радянським патріотизмом», існувала в роки сталінізму в Радянському Союзі[6]. Арабська соціалістична партія Баас в Сирії та раніше в Іраку сприяла посиленню панарабского націоналізму і пропаганді державного соціалізму, одночасно пригнічуючи комуністичну опозицію. Йосип Броз Тіто, лідер Югославії й Союзу комуністів Югославії, сприяв просуванню лівого націоналізму[7]. Чучхейський режим КНДР є агресивно націоналістичним, і класифікується деякими дослідниками як расистський та ідеологічно схожий на етнонаціоналізм[8].

У сучасному світі немає жодної країни або держави, політичний устрій якого можна було б кваліфікувати, як «лівий націоналізм». Серед причин ряд дослідників називають суперечливість ідей та течій, які об’єднуються під поняттям «лівого націоналізму» та обумовлюють його нежиттєздатність[9].

В Україні сучасними лівими націоналістичними організаціями є «Автономний опір» у Львові та «Новий вогонь»[джерело?] у Києві.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Sa'adah 2003, 17–20.
  2. а б Smith 1999, 30.
  3. Delanty, Gerard; Kumar, Krishan. The SAGE handbook of nations and nationalism. London, England, UK; Thousand Oaks, California, USA; New Delhi, India: Sage Publications, Ltd, 2006, 542.
  4. «Arthur Calwell, Leader of the Labor Party, Defender of White Australia.»
  5. «Fact Sheet — Abolition of the 'White Australia' Policy» [Архівовано 9 серпня 2018 у Wayback Machine.]. Australian Department of Immigration and Citizenship.
  6. Smith 1999, 14.
  7. Perica 2002, 98.
  8. Owen, David (2011-07). The Cleanest Race: How North Koreans See Themselves-And Why It Matters - By B. R. Myers. Asian Politics & Policy. Т. 3, № 3. с. 477—478. doi:10.1111/j.1943-0787.2011.01282.x. ISSN 1943-0779. Процитовано 30 вересня 2020.
  9. Ксьондзик, Наталія (2011). До питання про комуністичний рух у Туреччині на початку XXI століття (українською) . Східний світ.

Посилання

[ред. | ред. код]