Фаетон
| Фаетон дав.-гр. Φαέθων  | |
|---|---|
 Герб Креспіно, який зображує міф про Фаетона (палаццо Комунале)  | |
| Божество в | давньогрецька релігія |
| Місцевість | Стародавня Греція[1] |
| Батько | Геліос або Clymenusd |
| Мати | Клімена або Меропа[d][2] |
| Брати/сестри | Phaethusad , Meroped[2] , Astrisd , Лампетія і Егіала |
| Діти | Eretrieusd |
| Вбивця | Зевс |
| Персонаж твору | Phaethon[d] і Метаморфози |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Фаетон (грец. Φαέθων) — син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця Кефала та богині світанку Еос). Також Фаетон — епітет Геліоса. На честь нього названа гіпотетична планета.
Фаетон, сумніваючись хто його батько, спитав у Геліоса чи дійсно він його син. Геліос заприсягнувся, що так, і дав слово виконати будь-яке бажання сина на знак підтвердження своїх слів. Фаетон попросив правити один день сонячною колісницею. Геліос, хоч і відмовляв сина, мусив згодитися.
Побачивши землю далеко внизу та сузір'я Скорпіона, Фаетон злякався і не втримав віжки, не втримав безсмертних коней, збився з дороги й віддалився від землі, через що там настали холоди. Тоді він наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла: запалали поля і ліси, рівнини розверзлися, а в містах почалися пожежі.
Бачачи нещастя, Зевс ударом блискавки розбив колісницю, тіло нерозважливого сміливця впало в річку По (або Ерідан). Сестри Фаетона з туги перетворилися на тополі й вільху, а їхні сльози — на бурштин.
Дослідники пояснюють виникнення міфу про Фаетона давнім щорічним обрядом принесення в жертву юнака з царського роду. Жертвопринесення відбувалося в найкоротший день року. Справжній цар розігрував власну смерть і поховання, а жертві давалися всі його титули, почесті і регалії влади. У Фракії його розчленяли жриці в масках коней, у Коринфі — прив'язували до колісниці, запряженої кіньми, та відпускали її в поле, де колісниця тягала юнака, поки той не помирав. Після цього справжній цар повертався[3].
Наведений фрагмент тексту Роберта Грейвса, присвячений міфу про Фаетона, містить ряд тверджень, які виходять за межі загальноприйнятих інтерпретацій цього міфу і вимагають критичного ставлення.
Грейвс пропонує надзвичайно оригінальну інтерпретацію, пов'язуючи міф про Фаетона з ритуальним жертвоприношенням молодих царів та циклічністю царської влади. Однак, для таких сміливих тверджень дуже складно знайти прямі підтвердження в древніх текстах.
Автор також проводить паралелі між грецькою міфологією та ритуалами інших культур, що може бути не зовсім коректним. Культурні контексти можуть суттєво відрізнятися, і прямі порівняння можуть бути помилковими.
Деякі висновки Грейвса носять досить спекулятивний характер. Наприклад, твердження про те, що Фаетон є одним з імен Геліоса, базується на поодиноких згадках в "Іліаді" та "Одіссеї" і не є загальноприйнятим серед науковців.
Важливо розуміти, що в науковому співтоваристві немає єдиної думки щодо тлумачення міфу про Фаетона. Існує безліч різних підходів і точок зору, а інтерпретації Грейвса є лише однією з можливих.
Також міф про Фаетона трактується як опис падіння метеорита чи астероїда. Ураження колісниці блискавкою пояснюється як спалах, яким супроводжувалось таке падіння, а розверзення землі — як утворення кратера. Місцем падіння вважається острів Сааремаа в Балтійському морі у VIII—VII ст. до. н. е. Греки, якщо і не бачили падіння, могли дізнатися про нього від торговців бурштином, що добувався в Балтійському морі[4].
Поетичний міф про Фаетона опрацювали Евріпід (трагедія «Фаетон», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джуліо Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса.
У «Правдивій історії» Лукіана Самосатського Фаетон зображений царем Сонця, який воює з володарем Місяця — Ендіміоном.
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Любкер Ф. Merope // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 861.
- ↑ Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 117—118.
- ↑ Сухих, В.В. (2002). O возможной интерпретации мифа о Фаэтоне. ΙΣΣΕΔΩΝ: Альманах по древней истории и культуре. Екатеринбург: Изд-во Гуманит. ун-та.
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с. (рос.)
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Энциклопедия Кругосвет · Britannica (11-th) · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Proleksis Encyclopedia · Treccanis Enciclopedia Italiana |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | BNC: a19377678 · BNF: 150700903 · CANTIC: 981058620239006706 · Freebase: /m/02fbwl · GND: 119243113 · J9U: 987011339953905171 · LCCN: no2020068619 · MAK: 9810595049905606 · NKC: jo20201091970 · RERO: 02-A023164334 · SUDOC: 121793273 · VIAF: 817398, 61151776731218010122, 9157523178027030793, 190786822, 2764159477778327990006 |