Перейти до вмісту

F-14 Tomcat

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Grumman F-14 Tomcat)
F-14 Tomcat
F-14 ВМС США
F-14 Tomcat
Призначення:палубний винищувач
Перший політ:21 грудня 1970
Прийнятий на озброєння:вересень 1974
Знятий з озброєння:ВМС США 22 вересня 2006
Період використання:ПС Ірану (продовжує)
На озброєнні у:Іран Іран
Розробник:Grumman Corporation
Всього збудовано:712
Вартість одиниці:$38 мільйонів у 1998
Модифікації:F-14A, F-14B, F-14D
Конструктор:Bob Kress[1]
Екіпаж:2 особи
Максимальна швидкість (МШ):2485 км/год
Бойовий радіус:926 км
Дальність польоту з ППБ:2960 км
Практична стеля:16 150 м
Швидкопідйомність:229 м/с
Довжина:19,1 м
Висота:4,88 м
Розмах крила:11,58—19,55 м
Площа крила:54,5 м²
Споряджений:27 000 кг
Двигуни:F-14A: 2×ТРДДФ Pratt & Whitney TF30-P-412
F-14B/D: 2×ТРДДФ General Electric F110-GE-400
Тяга (потужність):2×56,0 кН
2×61,4 кН
Тяга форсажна:2×94,8 кН
2×124,7 кН
Гарматне озброєння:1×20-мм, М61А1 Vulcan
Боєзапас:675
Кількість точок підвіски:10 (чотири підфюзеляжні і шість підкрилевих)
Маса підвісних елементів:6600 кг
Підвісне озброєння:AIM-54 Phoenix, AIM-7 Sparrow, AIM-9 Sidewinder, вільнопадні, касетні бомби, запалювальні бомби
F-14 Tomcat у Вікісховищі

F-14 Tomcat (укр. «То́мкет»)[a] — двомісний реактивний палубний перехоплювач, багатоцільовий винищувач четвертого покоління з крилом змінної стрілоподібності виробництва Grumman Aircraft Engineering Corporation.

Розроблений на початку 1970-х для заміни F-4 «Фантом» II. Поставлявся на експорт в Іран до Ісламської революції 1978 року, де досі стоїть на озброєнні. Знятий з озброєння у ВМС США в 2006 і замінений на F/A-18 E/F Super Hornet.

Історія розробки

[ред. | ред. код]

У червні 1968 року ВМС США розпочали конкурс на важкий палубний винищувач зі змінною геометрією крила, що передбачався на заміну застарілим F-4 «Фантом II», яким не вистачало маневреності, необхідної для перемоги над МіГами. Це призвело до появи програми VFAX (Naval Fighter Attack Experimental — «морський штурмовик-винищувач експериментальний») для дослідження нових винищувачів, які замінять або витіснять «Фантом» у ролі винищувача та наземного штурмовика, тоді як програма TFX (Tactical Fighter Experimental — «тактичний винищувач експериментальний») працювала над винищувачем-перехоплювачем далекого радіусу дії[2]. Маючи можливість обрати проект, програму VFAX завершили на користь нового проекту, який би поєднував обидві ролі. У липні 1968 року Військово-морське командування систем повітряних операцій[en] (NAVAIR) видало запит на пропозиції для програми VFX (Naval Fighter Experimental — «морський винищувач експериментальний»). Програма VFX вимагала двомісного, двомоторного винищувача для повітряного бою з максимальною швидкістю 2,2 Маха[3]. Літак також повинен мати вбудовану 20-мм гармату M61 Vulcan і другорядну роль ближньої повітряної підтримки[4]. Ракетне озброєння «повітря — повітря» для VFX мало складатися з шістьох AIM-54 Phoenix або комбінація шести AIM-7 Sparrow і чотирьох AIM-9 Sidewinder. Заявки на участь в проекті надійшли від п'ятьох фірм: General Dynamics, Grumman, Ling-Temco-Vought, McDonnell Douglas та North American Rockwell[5][4]

Із самого початку робіт над проектом, F-14 конструювався як літак, здатний завоювати повітряну перевагу у безпосередній близькості від авіаносців, з яких передбачалося використовувати ці літаки. Додатковою функцією повинна була бути можливість завдавати ударів по тактичних наземних і надводних цілях. McDonnell Douglas і Grumman були обрані фіналістами в грудні 1968 року, але проект Grumman виграв конкурс і в січні 1969 року був укладений контракт[6]. Перший прототип F-14 піднявся в повітря 21 грудня 1970 року і за ним відразу пішла передсерійна партія з 11 літаків. Влітку 1972 року були завершені випробування F-14 на авіаносцях і промислові поставки для флоту почалися в жовтні того ж року.

Прототипи F-14 Tomcat в польоті, 1972 рік

F-14 був орієнтований в першу чергу на відбиття ракетних ударів по корабельних групах. Основним елементом F-14 є система управління озброєнням Hughes AN/AWG-9 з багаторежимною імпульсно-доплерівською РЛС. За інформацією міністерства оборони СРСР, дальність виявлення цілі з ЕПР 3 м² — 160 км, супровід 24 цілей і наведення на 6, діапазон роботи РЛС 8—10 ГГц. Дальність виявлення теплопеленгатором (телескоп) в ППС — 220 км, в ЗПС — 300 км.[7] Пізніше літаки отримали телекамеру «Нортроп», яка дозволяє визначати цілі на відстані до 100 км. Також «Томкет» мав вбудований комплекс радіоелектронної боротьби[8].

Для ближнього бою «Томкет» має вбудовану 20-мм автоматичну гармату General Electric M61A1 Vulcan[9], з бойовим комплектом у 675 набоїв. Основу ракетного озброєння становили чотири ракети «повітря — повітря» AIM-54 або AIM-7, що розташовувалися на пілонах під фюзеляжем. F-14 є єдиним літаком, здатним нести ракету «повітря — повітря» великої дальності AIM-54A Phoenix. Ця ракета, вартістю 500 тис. доларів, здатна вражати цілі на відстані 185 км[10]. Це дає F-14 можливість знищувати більшість літаків супротивника до того, як сам він з'явиться у них на екрані радара. На додаток до них на підкрильних пілонах могли розташовуватися ще чотири ракети AIM-9 Sidewinder. Для ураження наземних (надводних) цілей F-14A міг використовувати лише некеровані авіабомби. Крім того, «Томкет» був здатний нести до 6576 кг наступального озброєння різних класів.

Роботи над F-14A були затьмарені втратою першого прототипу в грудні 1970 року, однак попри це, ВМС США були поставлені 478 машин і ще 79 були продані Ірану в 1976—1978 роках (модифікація F-14A-GR). Наступною мала стати модель F-14B, оснащена двигунами Pratt & Whitney F401-PW-400, але роботи над нею були згорнуті. Замість цього 38 літаків F-14A, починаючи з 1986, були переоснащені двигунами General Electric F110-GE-400[11], і згодом отримали позначення F-14B. У 1990 році з'явилась модифікація F-14D, яка відрізнялася від попередніх потужнішим радаром Hughes AN/APG-71 (система дозволяє супроводжувати 24 цілі і здійснювати захоплення і запуск ракет по шести з них одночасно, на різних висотах і дальностях, а також більшою стійкістю до радіоперешкод), удосконаленою авіонікою і переобладнаною кабіною. Всього було побудовано 37 літаків цього типу, ще 104 переробили з раніше випущених F-14A вони мали позначення F-14D (R). Передбачалось модернізувати всі F-14A, але закінчення «Холодної війни» зменшило витрати на озброєння.

Походження назви «Tomcat»

[ред. | ред. код]

Назву «Tomcat» частково обрали на честь адмірала Томаса Конноллі[en], оскільки прізвисько «Tom's Cat» вже широко використовувалося в програмі під час розробки для відображення участі Конноллі, і тепер це прізвисько було адаптоване до офіційної назви відповідно до традиції Grumman давати своїм винищувачам назви, пов'язані з котами. Зміна назви на Tomcat пов'язала літак із попередніми літаками Grumman, такими як гвинтові винищувачі Wildcat, Hellcat, Tigercat і Bearcat, а також реактивними винищувачами Panther, Cougar і Tiger. Серед інших розглянутих назв були Alley Cat (визнана недоречною через сексуальні конотації) і Seacat[12][13].

Експлуатація

[ред. | ред. код]

США

[ред. | ред. код]
F-14 супроводжує радянський стратегічний бомбардувальник Ту-95, 1991 рік

F-14 був прийнятий на озброєння у вересні 1974. Бойове хрещення отримали тоді ж, коли дві ескадрильї F-14 прикривали американську евакуацію з Сайгону. Загалом у 80—90-х роках ними було озброєно 24 бойові і 4 резервні ескадрильї.

Американські «Томкет» брали участь у двох сутичках з лівійською авіацією над затокою Сідра, збивши 19 серпня 1981 року два Су-22 (див. перший інцидент в затоці Сідра). У цьому бою два F-14 з VF-41 Black Aces зіткнулися з двома лівійськими Су-22. F-14 ухилилися від лівійської ракети та відкрили вогонь у відповідь, збивши обидва лівійські літаки ракетами AIM-9L Sidewinder[14]. F-14 ВМС США знову зіткнулися з лівійськими літаками 4 січня 1989 року, коли два F-14 з VF-32 збили два лівійських МіГ-23 під час другого інциденту в затоці Сідра (див. другий інцидент в затоці Сідра)[15].

Участь F-14 в операції «Буря в пустелі» 1991 року складалася з бойового повітряного патрулювання (англ. Combat Air Patrol (CAP)) над Червоним морем і Перською затокою, а також з наземних місій, що включали ескорт ударів і розвідку. До останніх днів «Бурі в пустелі» повітряне домінування в країні було покладено на F-15 «Іґл» ПС США через те, що накази про розподіл завдань (англ. Air Tasking Orders (ATO)) визначали основні наземні станції CAP для F-15. Правила ведення бойових дій (англ. Rules Of Engagement (ROE)), які діяли, також вимагали суворого визначення "свій-чужий" при використанні озброєння за межами візуальної видимості, такого як AIM-7 Sparrow і особливо AIM-54 Phoenix. Це заважало Томкетам використовувати свою найпотужнішу зброю. Крім того, потужні випромінювання радара AWG-9 виявляються на великій відстані за допомогою приймача попередження про радіолокаційне випромінювання. Іракські винищувачі рутинно відступали, щойно Томкети "засвічували їх" за допомогою AWG-9[16][17]. ВМС США зазнали єдиної втрати F-14 від дій ворога 21 січня 1991 року, коли BuNo 161430, F-14A, модернізований до F-14A+, з VF-103 був збитий ракетою SA-2 під час ескортної місії поблизу авіабази Аль-Асад в Іраку. Обидва члени екіпажу вижили після катапультування: пілот був врятований силами спеціальних операцій ПС США, а офіцер радіолокаційного перехоплення був захоплений іракськими військами як військовополонений до кінця війни[18]. Літак з VF-1 також здійснив останнє ураження F-14 у службі США, знищивши вертоліт Мі-8 ракетою AIM-9 Sidewinder[19].

F-14D ВМС США на завданні з високоточного бомбардування. Афганістан, листопад 2001

У 1995 році F-14 із VF-14 та VF-41 брали участь в операції «Обдумана сила», а також в операції «Союзна сила» у 1999 році. У 1998 році VF-32 та VF-213 брали участь в операції «Лис пустелі». 15 лютого 2001 року до арсеналу F-14 було додано Joint Direct Attack Munition (JDAM). 7 жовтня 2001 року F-14 очолили деякі з перших ударів по Афганістану, що ознаменувало початок операції «Нескорена свобода», а перший скид JDAM з F-14 відбувся 11 березня 2002 року. F-14 із VF-2, VF-31, VF-32, VF-154 і VF-213 також брали участь в операції «Свобода Іраку». F-14D з VF-2, VF-31 та VF-213 отримали можливість використання JDAM у березні 2003 року[20]. 10 грудня 2005 року F-14D з VF-31 та VF-213 були модернізовані системою ROVER III для передачі зображень на наземного передового авіанавідника (FAC - Forward Air Controller)[21]. ВМС США вирішили зняти F-14 з експлуатації, а F/A-18E/F Super Hornet зайняв їх місце для виконання функцій захисту флоту та ударних операцій, які раніше виконували F-14[22][23].


Зняття з озброєння

[ред. | ред. код]
Останній запуск американського F-14 з борту авіаносця «Теодор Рузвельт»

Спочатку закінчення експлуатації F-14 було заплановано на 2008 рік, але успішне введення в дію винищувачів F-18E/F Super Hornet дозволило зробити це раніше встановленого терміну.

F-14 офіційно знято з озброєння ВМС США 22 вересня 2006 року, останній політ ескадрильї VF-31 і VF-213 з авіаносця «Теодор Рузвельт», оснащених F-14D, відбувся 10 березня того ж року, всі літаки моделей A і B були виведені до резерву ще раніше[24].

Фактичний останній політ F-14 на службі в США відбувся 4 жовтня 2006 року, коли F-14D з VF-31 був перевезений зі станції авіації ВМС США Ошеана, Вірджинія до аеропорту Республіка на Лонг-Айленді, Нью-Йорк[25]. Залишені цілі літаки F-14 у США були перевезені та зберігалися в 309-й групі з технічного обслуговування та відновлення авіаційної техніки "Boneyard" на авіабазі Девіс-Монтен в Аризоні. У 2007 році ВМС США оголосили про плани знищити залишені F-14, щоб запобігти придбанню будь-яких компонентів Іраном[26]. У серпні 2009 року 309-та AMARG заявила, що останні літаки були відправлені на HVF West у Тусон, Аризона, для знищення. На той час лише 11 F-14 залишалися в пустельному сховищі[27].

Іран

[ред. | ред. код]
Країни-оператори F-14 Tomcat
   Країни, які продовжують експлуатацію F-14 Tomcat
   Країни, які завершили експлуатацію F-14 Tomcat

Іран був єдиною країною, куди експортувалися F-14. Усього було поставлено 79 літаків, які брали участь в ірано-іракській війні. Незважаючи на проблеми із запчастинами, «Томкет» досі експлуатуються іранськими ПС.

Іран замовив 80 винищувачів разом з озброєнням (серед них 714 AIM-54A Phoenix, з яких поставили лише 284) і запчастинами в 1974 році. Перший F-14 прибув у січні 1976 року, модифікований лише шляхом видалення засекреченої авіоніки, але оснащений більш потужними двигунами TF30-414 та відсутністю обладнання для посадки на авіаносці. Наступного року було доставлено ще 12 літаків. Тим часом у США тривало навчання перших груп іранських екіпажів ВМС США; один з них успішно збив цільовий дрон ракетою Phoenix на висоті 50 000 футів (15 км). Весь парк літаків почав службу трьома роками пізніше, до того часу було навчено більше 120 екіпажів і майже стільки ж наземного персоналу[28]:11.

Незважаючи на ісламську революцію 1979, в результаті якої були припинені всі відносини з США, іранські Tomcat залишалися боєздатними, але поставки озброєння і запчастин припинились.

У ПС Ірану F-14 стояли на озброєнні в чотирьох ескадриліях. Через рік вони взяли участь у війні з Іраком, під час якої їхні пілоти знищили понад 200 цілей. Хоча кількість цілей залишилася неуточнена, більше 25 з них були знищені ракетами AIM-54 Phoenix. Також в ближньому бою F-14 показали себе маневренішими за МіГ-23. Загалом за час війни було втрачено чотири машини, дві в бою і дві через катастрофи. Але через відсутність запчастин ефективність літаків значно знизилась. Іранські інженери змогли налагодити виробництво деяких запчастин на власних підприємствах, а заради поповнення боєзапасу було модифіковано зенітну ракету MIM-23 (модифікована версія стала називатись AIM-23), але через великі габарити останньої їх можна було закріпити лише три штуки.

За даними досліджень Тома Купера та Фарзада Бішопа, Іран заявив, що їхні F-14 збили щонайменше 160 іракських літаків під час Ірано-іракської війни, включаючи 58 МіГ-23 (15 з них підтверджені за даними Купера), 33 Mirage F1, 23 МіГ-21, 23 Су-20/22, дев'ять МіГ-25 (один з них підтверджений за даними іракських джерел), п'ять Ту-22, два МіГ-27, один Мі-24, один Dassault Mirage 5, один B-6D, один Aérospatiale Super Frelon і два невстановлені літаки. Незважаючи на обставини, з якими стикалися F-14 та їхні екіпажі під час війни проти Іраку, — відсутність підтримки від ДРЛВ, літаків AEW і Ground Control Intercept (GCI) — F-14 виявився успішним у бою. Він досяг цього в умовах протистояння з ворогом, який постійно вдосконалював свої можливості та отримував підтримку від трьох великих країн — Франції, США та СРСР. Частково успіх пояснюється стійкою економікою Ірану та персоналом ПС Ірану.

Іракська армія стверджувала, що збила понад 70 F-14, Система іноземного мовлення у Вашингтоні, округ Колумбія, оцінила втрати Ірану у 12-16 F-14 під час війни. Купер пише, що три F-14 були збиті іракськими пілотами, а чотири – іранськими зенітними ракетами ППО. Ще два «Томкета» були втрачені за невідомих обставин під час бою, і сім розбилися через технічні несправності або аварії[29]. Під час війни ПС Ірану втратили десять F-14, один з яких був втрачений через зупинку двигуна, один за невідомих обставин, два збиті іранськими зенітними ракетами HAWK, два – МіГ-23, і чотири – Mirage F1. Існують також непідтверджені повідомлення про збиття ще 10 «Томкетів»[30].

Під час Ірано-іракської війни ПС Ірану втратили 6 F-14 від вогню іракських пілотів, при цьому отримавши понад 160 повітряних перемог. Після закінчення війни в Ірану ще залишалося 58 «Томкетів»[31][32].

31 серпня 1986 року іранський F-14A, озброєний щонайменше однією ракетою AIM-54A, дезертував до Іраку. Потім знову 2 вересня 1986 року інший іранський F-14A втік до Іраку [33][34]. Крім того, один або кілька іранських F-14A було доставлено до Радянського Союзу в обмін на технічну допомогу; принаймні один з екіпажу втік до Радянського Союзу. Проте іранці категорично заперечували, що постачали F-14 до СРСР[35].

24 липня 2002 року іранський F-14A протистояв двом азербайджанським МіГ-25, які загрожували іранському P-3F. F-14 захопив радаром один з МіГів, після чого той розвернувся. Це сталося під час напруженості через спроби Азербайджану вести розвідку на наявність нафти у іранських водах Каспійського моря[36].

Груповий політ іранських «Томкетів», 2008

У 2008 році на озброєнні Ірану перебувало понад 40 літаків. І в кінці 2006—2007 років вони не лише провели декілька безкровних повітряних зустрічей з американськими і британськими винищувачами, які діють вздовж кордонів Ірану, але також збили два розвідувальні безпілотні літальні апарати (імовірно США) у повітряному просторі Ірану.

За оцінками Combat Aircraft, в Ірані у 2009 році було близько 44 F-14[37]. Aviation Week оцінив кількість діючих F-14 у січні 2013 року в 19 одиниць[38], а FlightGlobal оцінив, що в 2014 році на службі було 28 F-14[39].

26 січня 2012 року іранський F-14 зазнав аварії через три хвилини після зльоту. Обидва члени екіпажу загинули[40].

У листопаді 2015 року повідомлялося, що іранські F-14 супроводжували російські бомбардувальники Ту-95, Ту-160 і Ту-22М під час авіаударів у Сирії проти Ісламської держави Іраку та Леванту[41][42].

14 травня 2019 року іранський F-14 зазнав аварії під час посадки в аеропорту Ісфахан-Шахід Бехешті. Обидва члени екіпажу катапультувалися і вижили[43].

Станом на 2024 рік, на озброєнні ПС Ірану знаходиться близько 10 «Томкетів»[44].

Відомі члени екіпажу F-14

[ред. | ред. код]
Іранському асу Джалілу Занді приписують збиття одинадцяти іракських літаків під час Ірано-іракської війни, що робить його найрезультативнішим пілотом F-14.

Нижче наведено список видатних льотчиків, які керували F-14 протягом його історії служби.

Іран

  • Ассадолла Аделі – ас-пілот ПС Ірану, якому приписують п'ять повітряних перемог[45].
  • Ферейдун Алі-Мазандарані – ас-пілот ПС Ірану з приблизно від 9[46] до 11[45] перемог.
  • Фазлулла Джавіднія – ас-пілот ПС Ірану з 11 підтвердженими та 2 ймовірними перемогами[45].
  • Джаліль Зандій – ас-пілот ПС Ірану та пілот F-14 з найвищим результатом. Йому приписують одинадцять підтверджених збитих літаків під час Ірано-іракської війни[47].

США

Дейл «Снорт» Снодграсс виконує трюк «банановий перевал» над USS America в 1988 році
  • Скотт Альтман – колишній астронавт NASA та командир місій космічного шатла STS-109 (2002) та STS-125 (2009). Альтман двічі розміщувався на борту USS Carl Vinson як пілот F-14 у складі VF-51 з 1984 по 1987 рік і працював тестовим пілотом для програм випробувань F-14, включаючи перше розміщення варіанта F-14D у 1992 році, перед тим як був відібраний для програми астронавтів NASA. Він також брав участь у зйомках фільму "Top Gun" як пілот-каскадер, особливо відомий виконанням трюку прольоту над вежею[48][49].
  • Волтер Е. Картер молодший – відставний віце-адмірал ВМС, 62-й начальник Військово-морської академії США та нинішній президент Університету штату Огайо. Картер накопичив 6 150 льотних годин і 2 016 посадок на авіаносець як RIO на F-4, F-14 і F/A-18. Він перейшов на F-14 у 1986 році ескадрильї VF-124 у NAS Miramar, одночасно виконуючи обов'язки інструктора, а згодом був відправлений з ескадрильєю VF-21 на USS Independence під час Війни в Перській затоці. Пізніше, у 1998 році, він прийняв командування VF-14 і керував ескадрильєю під час виконання 550 бойових місій під час операції НАТО «Союзна сила»[50].
  • Донні Кокран – перший афроамериканський член пілотажної групи Blue Angels. Кокран здійснив два розгортання на USS Enterprise як пілот F-14 з VF-213. Пізніше він очолив VF-1 з 1991 року до його розформування у 1993 році та VF-111 з 1993 по 1994 рік[51][52].
  • Джо Ф. Едвардс молодший – колишній астронавт NASA. Едвардс був нагороджений Хрестом льотних заслуг за посадку сильно пошкодженого F-14 на USS Dwight D. Eisenhower у 1991 році[53].
  • Кара Халтгрін – одна з перших жінок-авіаторів ВМС, що базувались на авіаносцях. Халтгрін здійснювала розгортання з VF-213 на USS Abraham Lincoln (CVN-72) і стала першою жінкою-пілотом винищувача в військових силах США. Загинула в авіакатастрофі, коли її F-14 впав у море під час заходу на посадку на Lincoln у 1994 році.
  • Джеймс В. Х’юстон – автор, який увійшов до списку бестселерів New York Times. Х’юстон літав як RIO (Radar Intercept Officer — Офіцер радіолокаційного перехоплення) у багатьох польотних сценах F-14 у фільмі 1980 року «Останній відлік», перебуваючи в турі з VF-84 на USS Nimitz[54].
  • Скотт Келлі – колишній астронавт, який командував експедиціями 26, 45 і 46 на Міжнародній космічній станції (МКС) і місією космічного шатла STS-118 (2007). Келлі проходив навчання на F-14 у VF-101 і розгортався з VF-143 на USS Dwight D. Eisenhower після завершення навчання у вересні 1990 року. Він також запропонував цифрову систему управління польотом, розроблену для запобігання аваріям, подібним до тієї, в якій загинула Кара Халтгрін[55].
  • Кері Лоренц – одна з перших повністю кваліфікованих жінок-авіаторів ВМС, яка літала на F-14. Лоренц здійснювала розгортання з VF-213 на USS Abraham Lincoln (CVN-72) в середині 1990-х років, перш ніж у 1999 році залишила службу у ВМС і почала кар'єру експерта з лідерства та професійного спікера.[56].
  • Дейл «Снорт» Снодграсс – пілот Tomcat з найбільшим нальотом годин, маючи понад 4800 годин і 1200 посадок на авіаносець на цьому типі літака[57].
  • Роберт «Рет» Віллард – колишній командувач Тихоокеанського флоту США. Як пілот ВМС, Віллард часто літав на F-14 під час розгортання в західній частині Тихого океану та Північного Аравійського моря, перш ніж перейти до школи льотчиків винищувачів ВМС (TOPGUN) і служити офіцером з оперативних питань і виконавчим офіцером. Він також працював над фільмом «Топ Ган» як координатор повітряних зйомок і пізніше прийняв командування VF-51, ескадрильєю, яка надала F-14 для фільму, наприкінці 1980-х років[58].
  • Джеймс А. Віннефельд молодший – нинішній голова Ради з питань розвідки президента. Під час своєї служби у ВМС Віннефельд здійснював розгортання на USS Constellation з VF-24 та на USS Ranger з VF-1 у 1980-х роках, перш ніж стати командиром (CO) VF-211[59][60].

Варіанти

[ред. | ред. код]
F-14D
YF-14A
Прототипи й передсерійні літаки. Побудовано 12 екземплярів.
F-14A
Двомісний всепогодний винищувач-перехоплювач для ВМС США. Пізніше до складу озброєння були додані високоточні боєприпаси. У ВМС США були поставлені 545 літаків. Останні 102 літаки були оснащені вдосконаленими двигунами TF30-P-414A.

У Іран планувалося відправити 80 літаків, проте було поставлено тільки 79; 80-й іранський літак залишився у ВМС США.

F-14A+ або F-14B
Поліпшена версія літака F-14A з двигунами GE F110-400. Велика частина устаткування, в тому числі радар AWG-9, залишена без змін. Пізніше отримав позначення F-14B. Всього було побудовано 38 літаків F-14B, ще 48 були переобладнані з варіанту F-14A.[61] Наприкінці 90-х років у 67 F-14B був продовжений ресурс планера і вдосконалено бортове обладнання. Модифіковані літаки отримали позначенняF-14B Upgrade.
F-14D Super Tomcat
Остання модифікація F-14 з двигунами GE F110-400. Аналогове бортове обладнання було замінено на цифрове, також був встановлений новий радар APG-71. Було побудовано 37 літаків модифікації F-14D, ще 18 були переобладнані з варіанту F-14A.[61]

Тактико-технічні характеристики

[ред. | ред. код]
F-14B з ескадрильї VF-211 Fighting Checkmates, озброєний шістьма ракетами AIM-54 Phoenix

Характеристики наведено для F-14D Super Tomcat. Дані взяті з U.S. Navy file[62], Spick[63] Flight International March 1985[64]

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Екіпаж: 2 особи (пілот та оператор озброєння)
  • Довжина: 19,1 м
  • Розмах крила:
    • В складеному стані: 11,65 м
    • В розгорнутому положенні: 19,45 м
  • Кути стрілоподібності крила: 20—68° (на стоянці можливо і 75° для зменшення місця, що займає в ангарі)
  • Висота: 4,88 м
  • Площа крила: 54,5 м²
  • Профіль крила: NACA 64A209.65 mod корінь крила, 64A208.91 mod законцювання крила
  • Маса порожнього: 19 838 кг
  • Маса спорядженого: 27 700 кг
  • Максимальна злітна маса: 33 720 кг
  • Двигун: 2 × двоконтурних турбореактивних з форсажною камерою General Electric F110-GE-400

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]

Озброєння

[ред. | ред. код]
  • Гарматне: 1 шестиствольна роторна гармата M61A1 Vulcan калібру 20 мм, 675 снарядів
  • Бойове навантаження: 6600 кг різного озброєння:
  • Варіанти озброєння:
    • 2 × AIM-9 + 6 × AIM-54
    • 2 × AIM-9 + 2 × AIM-54 + 4 × AIM-7
    • 2 × AIM-9 + 4 × AIM-54 + 2 × AIM-7
    • 2 × AIM-9 + 6 × AIM-7
    • 4 × AIM-9 + 4 × AIM-54
    • 4 × AIM-9 + 4 × AIM-7

Авіоніка

[ред. | ред. код]
  • Радар Hughes AN/APG-71
  • Приймач попередження про радіолокаційне опромінення AN/ALR-67
  • Інфрачервона система пошуку та відстеження AN/AAS-42, AAX-1 TCS
  • Інерціальна навігаційна система AN/ASN-130
  • Відео-система віддаленого управління ROVER (Remotely Operated Video Enhanced Receiver)

Логотип Tomcat

[ред. | ред. код]

Дизайн логотипа Tomcat був створений, коли директор презентаційних послуг компанії Grumman, Дік Мілліган, і один з його художників, співробітник Grumman Джим Родрігес, отримали завдання створити логотип від директора з розвитку бізнесу компанії Grumman і колишнього пілота №5 "Blue Angels" Норма Гандії[65]. За словами Родрігеса: "Він попросив мене намалювати реалістичного кота Tomcat в боксерських рукавичках і трусах, з шестизарядником на лівому боці, де розташовані гармати на F-14, разом з двома хвостами." Кота було намальовано після того, як було знайдено таббі-кота, використаного для фотографій, і названого "Tom". Логотип пройшов через багато варіацій, включаючи одну для тодішніх ПС Ірану, названу "Ali-cat". Супроводжуючий слоган "Anytime Baby!" ("У будь-який час, крихітко!") був розроблений Нормом Гандією як виклик ПС США та їхньому McDonnell Douglas F-15 Eagle[65][66].

Додаткові факти

[ред. | ред. код]
  • На F-14 літала Кара Халтгрін, перша в історії ВМС США жінка, яка отримала кваліфікацію льотчика-винищувача. Вона загинула в авіакатастрофі 25 жовтня 1994.
  • Найрезультативніший пілот F-14 — іранський ас Джаліл(ь) Зандій (1951—2001), який збив 11 літаків противника, у тому числі непідтверджених, серед яких 4 Міг-23, 2 Су-22, 2 Міг-21 та 3 Mirage F1 під час Ірано-Іракської війни. Джаліл загинув внаслідок автокатастрофи у 2001 році.

У культурі

[ред. | ред. код]
«Томкети» винищувальної ескадрильї VF-51 "Screaming Eagles" та VF-111 "Sundowners". Ескадрильї надали F-14 для зйомок у фільмі Найкращий стрілець.

Кінематограф

[ред. | ред. код]
  • Grumman F-14 Tomcat був центральним елементом у фільмі 1986 року «Найкращий стрілець» (Топ Ґан)[67][68][69] з Томом Крузом у головній ролі. Авіаційна тематика фільму створила такий успіх у залученні інтересу до військово-морської авіації, що ВМС США, які допомагали знімати фільм, встановили рекрутингові пункти біля деяких кінотеатрів. Продюсери заплатили ВМС США $886,000 (еквівалент $2,510,000 у 2023 році) як компенсацію за льотний час літаків у фільмі, при цьому F-14 обійшовся у $7,600 (еквівалент $21,500 у 2023 році) за льотну годину[70][71]. F-14 Tomcat (S/N 160694), що виконав головну роль, знаходиться в музеї-авіаносці USS Lexington в Техасі. «Томкет» також з'явився у продовженні, «Найкращий стрілець: Маверік» (2022).
  • Два F-14A з VF-84 з USS Nimitz були показані у фільмі 1980 року «Останній відлік», а чотири літаки з цієї ескадрильї з'явилися у фільмі 1996 року «Виконавче рішення».
  • У документальному фільмі 2008 року «Швидкість і ангели» було показано кілька F-14, які розповідали історію двох молодих офіцерів ВМС, які прагнуть стати пілотами винищувачів F-14.

Відеоігри

[ред. | ред. код]
  • На початку 90-х завдяки фільму «Термінатор 2», набув популярності аркадний автомат «Afterburner» від Sega, де Джон Коннор управляв F-14.
  • «Політати» на F-14 можна в таких іграх як Fleet Defender (найпросунутіший симуляторі 1994 року від компанії Microprose), Strike Fighters 2 North Atlantic, War Thunder, Digital Combat Simulator, US Navy Fighters і Jane's Fighters Anthology. Серії Jetfighter, Top Gun та Ace Combat, також «Томкет» доступний на консолях в іграх Over G Fighters і AeroElite Combat Academy, грі Afterburner на приставці Sega Mega Drive та Turn and Burn на приставці Super Nintendo, ще F-14 присвячена гра в жанрі повітряний тир Tomcat Alley на приставці Sega CD.

Інше

[ред. | ред. код]
  • F-14 також став натхненням для різних вигаданих літаків, зокрема для VF-1 Valkyrie з франшизи Macross, TurboKat зі SWAT Kats: The Radical Squadron та Skystriker XP-14F з лінії іграшок G.I. Joe: A Real American Hero.
  • Реальні F-14 з'явилися в першому епізоді «Macross Zero», OVA приквелі до аніме «Super Dimension Fortress Macross» (адаптованого як Robotech у США)[72].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Від англ. tomcat — «кіт»
    Індекс F (fighter) у чинній системі позначення авіації та ракет означає «винищувач».
  1. ↑ Bob Petrella (Writer), Max Raphael (Narrator) (12 March). Modern Marvels (DVD). The History Channel.
  2. ↑ Spangenberg, George. "Spangenberg Fighter Study Dilemma." georgespangenberg.com. Retrieved: 24 March 2012.
  3. ↑ A Dictionary of Aviation, David W. Wragg. ISBN 0850451639, 1st Edition Published by Osprey, 1973 / Published by Frederick Fell, Inc., NY, 1974 (1st American Edition.), Page 123.
  4. ↑ а б Woolridge, Capt. E.T., ed. Into the Jet Age: Conflict and Change in Naval Aviation 1945–1975, an Oral History. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press, 1995. ISBN 1-55750-932-8.
  5. ↑ Spick 1985, pp. 9–10.
  6. ↑ Spick 2000, p. 74.
  7. ↑ Міністерство оборони СРСР. Палубний винищувач F-14. 1984. с. 33, 44. Архів оригіналу за 13 жовтня 2011. Процитовано 27 січня 2011.
  8. ↑ Baugher, Joe. "Grumman F-14A Tomcat." [Архівовано 24 листопада 2010 у Wayback Machine.] Joe Baugher's Encyclopedia of American Military Aircraft, 13 February 2000. Retrieved: 6 May 2010.
  9. ↑ Long Range Acquisition Estimates (FY 91 Base Year Projections) [Архівовано 2019-02-08 у Wayback Machine.]. — Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1990. — P. 28 — 549 p.
  10. ↑ Fact File: AIM-54 Phoenix Missile. U.S. Navy. Архів оригіналу за 29 June 2011. Процитовано 14 липня 2011.
  11. ↑ Dorr 1991, p. 70
  12. ↑ Spick, 2000, p.74
  13. ↑ Marrett 2006, p. 18.
  14. ↑ Dorr 1991, pp. 74–75
  15. ↑ Dorr 1991, pp. 76–77
  16. ↑ Gillcrest 1994, p. 168.
  17. ↑ "Capt. Dale "Snort" Snodgrass, USN (Ret.) Interview by John Sponauer" [Архівовано 22 грудня 2010 у Wayback Machine.]. (30 August 2000). SimHQ. Retrieved: 26 November 2010.
  18. ↑ Baugher, Joe. "F-14." [Архівовано 31 жовтня 2010 у Wayback Machine.] U.S. Navy and U.S. Marine Corps BuNos, 30 September 2006. Retrieved: 6 May 2010.
  19. ↑ Leone, Dario (6 лютого 2015). How A U.S. Navy F-14 Tomcat Shot Down An Iraqi Mi-8 Hip Helicopter During Operation Desert Storm. The Aviationist. Процитовано 2 січня 2023.
  20. ↑ "U.S. Navy's F-14D Tomcats Gain JDAM Capability." [Архівовано 23 вересня 2007 у Wayback Machine.] Navy Newsstand (United States Navy), 21 March 2003. Retrieved: 20 January 2007.
  21. ↑ "ROVER System Revolutionizes F-14's Ground Support Capability." [Архівовано 24 листопада 2006 у Wayback Machine.] Navy Newsstand (United States Navy), 14 December 2005. Retrieved: 20 January 2007.
  22. ↑ "Navy's 'Top Gun' Tomcat Fighter Jet Makes Ceremonial Final Flight." [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.] Associated Press, 22 September 2006. Retrieved: 17 July 2008.
  23. ↑ Krane, Jim (17 грудня 2005). Tomcats making final flights. Spokesman-Review. (Spokane, Washington). Associated Press. с. A2. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 11 березня 2021.
  24. ↑ Офіційні дані ВМС США [Архівовано 2 квітня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
  25. ↑ Vanden Brook, Tom. "Navy retires F-14, the Coolest of Cold Warriors". [Архівовано 12 липня 2012 у Wayback Machine.] USA Today, 22 September 2006. Retrieved: 20 January 2007.
  26. ↑ "Pentagon shreds F-14s to keep parts from enemies." [Архівовано 10 січня 2008 у Wayback Machine.] AP, 2 July 2007. Retrieved: 8 December 2009.
  27. ↑ Last of the Navy's F-14 Tomcats head for shredder; 11 remain in desert storage (PDF). Usaf 309 Amarg. 3 (6): 2. 7 серпня 2009. Архів оригіналу (PDF) за 7 серпня 2010. Процитовано 22 липня 2014. [Архівовано 2010-08-07 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Cooper, Tom; Bishop, Farzad (2012). Iranian F-14 Tomcat Units in Combat. Bloomsbury Publishing. ISBN 978-1782007098.
  29. ↑ Cooper and Bishop, p. 84.
  30. ↑ Chronological Listing of Iranian Air Force Grumman F-14 Tomcat. ejection-history.org.uk. Архів оригіналу за 4 липня 2009. Процитовано 23 вересня 2009.
  31. ↑ Iranian Tomcats / Tomcat Improvements. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 11 січня 2015.
  32. ↑ Iranian F-14 Tomcat Units in Combat. Tom Cooper, Farzad Bishop, Osprey Publishing. 2004
  33. ↑ The World: 2 Iran Pilots Defect to Iraq. Los Angeles Times. 1 вересня 1986. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
  34. ↑ Chronological Listing of Iranian Air Force McDonnell-Douglas F-4 Phantom II. ejection-history.org.uk. Архів оригіналу за 10 липня 2015.
  35. ↑ F-14 Tomcat interceptors in Iran. Ivanov, Grigoriy, 2003
  36. ↑ Taghvaee Air International March 2021, pp. 39–41.
  37. ↑ Cooper, Tom and Liam Devlin. "Iranian Air Power Combat Aircraft". Combat Aircraft, Vol. 9 No. 6, January 2009.
  38. ↑ "World Military Aircraft Inventory". 2013 Aerospace Source Book. Aviation Week and Space Technology, 2013.
  39. ↑ Hoyle, Craig (26 вересня 2014). Kings of the swingers: Top 13 swing-wing aircraft. FlightGlobal. Reed Business Information. Архів оригіналу за 27 вересня 2014. Процитовано 27 вересня 2014.
  40. ↑ "Iranian F-14 fighter jet crashes in country's south, both pilot and co-pilot killed." Washington Post, 26 January 2012. Retrieved: 24 March 2012.
  41. ↑ Cenciotti, David (20 листопада 2015). Watch this video of Iranian F-14 Tomcats escorting a Russian Tu-95 bomber during air strike in Syria. The Aviationist. Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 8 серпня 2018.
  42. ↑ "New Video Of F-14 Tomcat Escorts And Cruise Missiles As Russia Steps Up Syria Offensive" [Архівовано 21 листопада 2015 у Wayback Machine.]. foxtrotalpha.jalopnik.com, 20 November 2015. Retrieved: 21 November 2015.
  43. ↑ Incident Grumman F-14A Tomcat 3-6003, 14 May 2019. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  44. ↑ IISS, 2024, с. 356.
  45. ↑ а б в Razoux 2019, Section 31, p. 15
  46. ↑ Razoux 2015, Table 1.3: Victories by Iranian pilots (3 or more victories), p. 571
  47. ↑ Iranian F-14 Tomcat Units in Combat. Том Купер та Фарзад Бішоп. 2004. стор.85-88
  48. ↑ "Top Gun" -- the Movie. F-14 Tomcast (Подкаст). BVR Productions. May 2022. Процитовано 16 січня 2024.
  49. ↑ WATCH: Live from the Flight Deck: The F-14 Tomcat with Scott "Scooter" Altman (video). Youtube (англ.). Intrepid Museum. 13 травня 2022.
  50. ↑ CDR Ted Carter. VF-14 Top Hatters Home Page. Процитовано 10 січня 2024.
  51. ↑ Donnie Cochran - CEO - Enhance Performance Consulting, Inc. LinkedIn. Процитовано 9 січня 2024.
  52. ↑ Abdow, E. (21 липня 2021). Captain Donnie Cochran: From Farm Boy to Blue Angels Flight Leader. Naval History and Heritage Command. Процитовано 9 січня 2024.
  53. ↑ How F-14 Tomcat pilot with missing radome made an emergency landing. Fighter Jets World. 12 червня 2018. Процитовано 9 січня 2024.
  54. ↑ James W. Huston's biography. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 22 вересня 2010.
  55. ↑ Kelly, Scott; Dean, Margaret (2017). Endurance: A Year in Space, a Lifetime of Discovery. New York City: Alfred A. Knopf. с. 166-170. ISBN 978-1-5247-3159-5.
  56. ↑ Carroll, W. (2 квітня 2018). First female Tomcat pilot turns trials into successes. We Are The Mighty. Процитовано 10 січня 2024.
  57. ↑ Gary, Debbie (July 2010). The Real Top Gun – Nobody handled a Tomcat like Snort. Air & Space Magazine. Процитовано 11 серпня 2021.
  58. ↑ ADMIRAL ROBERT F. WILLARD '73, USN (RET.). United States Naval Academy Alumni Association and Foundation. Процитовано 18 січня 2024.
  59. ↑ Baranek, D. (6 лютого 2019). The F-14 Tomcat Sharpens Its Claws At Topgun. HistoryNet. Процитовано 9 січня 2024.
  60. ↑ From Top Gun Instructor to Four Star Admiral: A Conversation with Sandy "Jaws" Winnefeld (video). Youtube (англ.). Ward Carroll. 2 березня 2022.
  61. ↑ а б Anft, Torsent. F-14 Bureau Numbers. Home of MATS. Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 5 березня 2008.
  62. ↑ F-14 Tomcat fighter fact file. United States Navy. 5 липня 2003. Архів оригіналу за 2 квітня 2006. Процитовано 20 січня 2007.
  63. ↑ Spick 2000, p. 81.
  64. ↑ Warwick., Graham (30 березня 1985). F-14D for digital Grumman's Tomcat is to remain the US Navy's premier fighter. Flight International. 127 (3953): 19—22. ISSN 0015-3710.
  65. ↑ а б Tomcat Association. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.
  66. ↑ The Tomcat Logo | Grumman Memorial Park [Архівовано 28 липня 2012 у Wayback Machine.]. Grummanpark.org. Retrieved on 16 August 2013.
  67. ↑ Star Quality. Air & Space. 1 вересня 2006. Архів оригіналу за 1 грудня 2010. Процитовано 11 січня 2010.
  68. ↑ Navy retires F-14 'Top Gun' jet. NBC News. Associated Press. 22 вересня 2006. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 11 січня 2010.
  69. ↑ Shaer, Matthew (21 липня 2009). Inside the news: The F-22 Raptor warplane. The Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 2 серпня 2010. Процитовано 16 січня 2010.
  70. ↑ Halloran, Richard (31 серпня 1986). Pentagon can shoot down film details. The New York Times. Процитовано 19 січня 2010. [недоступне посилання з 01.10.2010]
  71. ↑ Lindsey, Robert (27 травня 1986). Top Gun: Ingenious Dogfights. The New York Times. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 19 січня 2010.
  72. ↑ Grumman F-14A+2 Tomcat. Macross Mecha Manual. Процитовано 18 січня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: F-14 Tomcat

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=F-14_Tomcat&oldid=44118146
pFad - Phonifier reborn

Pfad - The Proxy pFad of © 2024 Garber Painting. All rights reserved.

Note: This service is not intended for secure transactions such as banking, social media, email, or purchasing. Use at your own risk. We assume no liability whatsoever for broken pages.


Alternative Proxies:

Alternative Proxy

pFad Proxy

pFad v3 Proxy

pFad v4 Proxy